Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Новий

політичний

порядок

Наслідки ефемерного подвигу французького суверена були суттєвими, оскільки остаточно продемонстрували політичну кризу та військову слабкість італійських держав: Карл VIII опинився між тріщинами так званої політики балансу, використовуючи у своїх інтересах династичні, політичні й економічні конфлікти, які завжди рзділяли різні держави. Навіть раптове возз’єднання у вигляді організації Антифранцузької ліги, незабаром виявилося ілюзорним: повернення до політичних умов, що передували походу Карла VIII, вже неможливе. Навпаки, через свій міжнародним характер і різну воєнно-політичної вагу сторін домовленостей цей альянс остаточно відкрив італійський півострів для експансіо­ністських і суперечливих цілей Франції, Священної Римської імперії та Іспанії, що й сталося в наступних століттях.

Вторгнення Людовіка XII до Італії

У 1498 р. Карла VIII змінив його двоюрідний брат Людовик XII (1462—1515), котрий відновив загарбницькі плани свого попередника, висунувши цього разу претензії щодо Міланського герцогства як нащадок Вісконті. Знову походу передують обережні дипломатичні дії: договором у Блуа 1499 р. французький суверен забезпечив підтримку Венеції, яка мала намір розширити свої материкові території, графство Беллінцона обіцяв швейцарцям, війська яких були основою французької армії, а Папі запропонував зобов’язання підтримати його сина Чезаре Борджіа (1475?—1507) в намірі завоювати Романью.

Неаполітанське королівство

Мілан було завойовано 2 вересня 1499 р., а Людовіко Моро був змушений шукати притулку в Німеччині в Максиміліана I, чоловіка його онуки Б’янки Марії Сфорца. Разом із силами Габсбургів Людовіко вдається повернути Мілан на короткий період, але в 1500 р. він потрапив у полон і був вивезений до Франції, де помер у 1508 р. Щодо південного фронту на півострові, то після невдачі походу Карла VIII новий король Франції 2 листопада 1500 р. в Гранаді підписує договір про поділ Півдня Італії з Фернандо Католиком. Король Іспанії прагне ліквідувати молодшу арагонську династію Неаполя та возз’єднати володіння Сицилії з Калабрією та Апулією, а Кампанія й Абруццо залишені французам. Неаполь було окуповано французами в 1501 р., але під час поділу виник конфлікт між двома окупантами, і, врешті-решт, іспанці, на чолі з генералом Гонсало де Кордова, перемогли у двох визначальних битвах під Черіньолою та Гарільяно, оскільки, основу іспанської армії становила піхота, а не традиційна кіннота. Ліонським договором 1504 р. було встановлено, що Франція мала відмовитись від Неаполітанського королівства, яке відтоді залишалося у сфері впливу Іспанії протягом двох століть.

Чезаре Борджіа, становище Венеції та Папа-солдат Юлій ІІ

З поразкою Людовіка XII французькі наміри щодо експансії італійських територій зазнали краху.

Венеціанська

аномалія

У ці роки війни, час занепаду і змін різних регіональних держав, тільки Венеціанська республіка завдяки завбачливим союзам зуміла зміцнити свої внутрішні й морські територіальні володіння. Але влада Венеції ґрунтувалася більше на слабкості, розоренні інших та контрасті з провідними державами, ніж на власній силі. Фактично після падіння Арагонської династії Венеція отримує окремі порти Апулії, які дають змогу їй контролювати і закривати Адріатичне море; через поразку Сфорца Венеція розширила своє панування на внутрішніх районах Ломбардії, а внаслідок краху Чезаре Борджіа — сина Олександра VI, котрий між 1499 і 1501 р. заснував і організував власне герцогство в Романьї, — підкорила міста Червію, Ріміні та Фаенцу.

Серед похмурої панорами, утвореної різними італійськими регіональними державами, Венеція стає аномалією: вона є єдиною сильною, незалежною державою, твердою у своїх давніх інституційних структурах і здатною протистояти та реагувати на вторгнення іноземних держав. Навіть у конфлікті з імператором Максиміліаном I Габсбургом їй вдається перемогти, здобувши Фіуме і Трієст.

Священна ліга

Юлія ІІ

Правитель Габсбургів разом із Людовіком XII та Іспанією бере участь у Камбрейській лізі, яку просуває новий Папа Юлій II (обраний у 1503 р.), щоб протистояти успіхам Венеціанської республіки: таким чином, Іспанія може претендувати на Апулію, Франція — на місто Кремона, а понтифік на землі Романьї, виступаючи проти венеціанського оборонного експансіонізму. Камбрейська ліга оголошує війну Венеції та завдає їй жорстокої поразки в Аньяделло 14 травня 1509 р.: Венеція змушена відмовитися від усіх територіальних завоювань після 1494 р., але за допомогою низки окремих угод з Іспанією, Францією і Папською державою їй вдається зберегти політичну цілісність та повернути більшість володінь на материку. Завдяки розгрому Венеції Папа стає новим героєм європейської політики, яка розгортається на теренах Італії. Насправді Юлій II, який через свій характер і політичні плани більше був придатним для ролі військового суверена, ніж духовного лідера християнства, розуміє, що ініціатива Камбрейської ліги порушила італійський баланс, що є надзвичайно вигідним для французьких інтересів, тому він просуває Священну лігу, до якої приєднуються Англія, Венеція, Швейцарія та Іспанія. У свою чергу, щоб обмежити зростаючу силу Юлія II, Людовік XII організовує схизму, скликавши в Пізі собор з метою позбавити Папу влади. Армії зіткнулися поблизу Равенни у квітні 1512 р.; результат битви був сприятливим для французів, але смерть хороброго воєначальника Гастона де Фуа не дає їм можливості скористатися успіхом. Франція фактично змушена відмовитися від Мілана; герцогство зайнято швейцарцями, які перелають владу Массіміліано Сфорца (1493—1530), синові Людовіко Моро. Навіть Флоренцію в 1513 р. окупували іспанські війська, які повернули Медічі до влади. Завдяки цим подіям Папі Юлію II вдалося розширити владу Церкви та захопити Парму, П’яченцу, Модену й Реджо, витіснивши французів з півострова. Але зі смертю Папи в 1513 р. здійснення його задуму було зупинено. Наступником Юлія II став Джованні Медічі (1475—1521), обраний на папський престол з ім’ям Лев X: новий понтифік, із менш войовничим характером та планами, ніж у його попередника, проводить політику примирення між різними регіональними державами з ефемерною метою відновити порядок і рівновагу на італійській території. Однак ця програма негайно демонструє свою слабкість, оскільки не бере до уваги об’єктивної оцінки міжнародного контексту.

Після битви

біля Равенни

Франція та Іспанія у боротьбі за завоювання і панування на італійському півострові

Ситуація в Італії залишається спокійною лише кілька років.