Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

Я потерла руки, намагаючись відігнати мороз, що йшов поза шкірою. Поділитися своїми сумнівами з Ніколаї я не могла, а Мал і так недовірливо ставився до обраного нами курсу.

— Ти знаєш, чому саме ми зібралися протистояти, — нагадала я. — Часу може не вистачити.

— Ос Альта чудово укріплена. Розташовується недалеко від бази в Полізнаї і, що найважливіше, достатньо далеко від північного і південного кордонів.

— І це нам допомагає?

— Дальність Дарклінґової сили обмежена. Коли ми зруйнували корабель, йому не вдалося відправити навздогін за нами своїх нічєвой. А отже, йому доведеться ввійти зі своїми чудовиськами до Равки. Гори на сході непрохідні, а Зморшку без тебе йому теж не вдасться перетнути, тож доведеться нападати на нас із боку Фієрди або Шу Хану. Хай там що він обере, ми дізнаємося про небезпеку заздалегідь.

— А король із королевою залишаться?

— Якщо мій батько покине столицю, можна одразу добровільно віддавати країну в Дарклінґові лапи. До того ж не знаю, чи вистачить йому сили на подорожі.

Я подумала про червону Женину кефту.

— Він так і не одужав?

— Найгірше вдалося зберегти в таємниці, але ні, не одужав; і я сумніваюся, що одужає. — Ніколаї схрестив руки і нахилив голову вбік. — Твоя подружка просто приголомшлива. Як на отруювачку.

— Вона мені не подружка, — заперечила я, хоча ці слова здавалися дитячими навіть мені самій і лунали зрадницьки. Я звинувачувала Женю багато в чому, але не в тому, що вона зробила з королем. Схоже, Ніколаї повсюди мав шпигунів. Я замислилася, чи знає він, який його батько насправді. — І я сумніваюся, що вона скористалася отрутою.

— Вона щось із ним зробила. Жоден лікар не зміг знайти ліків, а моя матір не підпускала до нього Корпуснійців. — За мить хлопець додав: — Це був розумний хід, справді.

У мене брови поповзли на лоба.

— Спроба отруїти твого батька?

— Дарклінґ легко міг убити мого батька, але ризикував отримати у відповідь заколоти селян і воїнів Першої армії. А якщо король залишиться живим, проте усамітниться, ніхто точно не знатиме, що сталося. Аппарат був поруч, удавав із себе надійного радника, роздавав команди. Васілій швендяв десь, скуповуючи коней і шльондр. — Він змовк, визирнув у вікно й провів пальцем по позолоченій рамі. — Я був у морі. Новини дісталися до мене аж за кілька тижнів після всіх подій.

Я чекала, не певна, чи варто озиватися. Принцові очі прикипіли до краєвиду за вікном, та вираз обличчя зробився відсутній.

— Коли поширилися чутки про бійню в Новокрібірску й Дарк­лінґове зникнення, тут почалося справжнє пекло. Кілька міністрів і членів варти силоміць прорвалися до Ґранд-Палацу й зажадали побачити короля. І знаєш, що вони побачили? Моя матір зіщулилася у своєму будуарі, притискаючи до себе того нюшливого песика. А король Равки, Александр Третій, лежав сам-самісінький у своїх покоях, майже не дихаючи, у власних нечистотах! А я дозволив цьому трапитися.

— Ніколаї, ти не міг знати, що запланував Дарклінґ. Ніхто не міг.

Схоже, він мене не чув.

— Гришників і опричників, котрі виконували Дарклінґові накази, схопили в нижньому місті під час спроби втекти. Їх стратили.

Я щосили стримувалася, щоб не здригнутися.

— А Аппарат?

Священник був у змові з Дарклінґом і міг досі з ним співпрацювати. Утім, перед заколотом він намагався підібратися до мене, і я завжди вважала, що Аппарат веде подвійну гру.

— Утік. Ніхто не знає, як саме. — Голос Ніколаї зробився суворий. — Але відповість сповна, коли прийде час.

Я знову помітила безжальність, що ховалася за відполірованою до блиску зовнішністю. Невже справжній Ніколаї Ланцов саме такий? Чи це чергова маска?

— Ти відпустив Женю, — нагадала я.

— Вона була пішаком. А винагородою — ти. Я мусив зосередитися на чомусь одному.

Після цих слів принц вишкірився, і його похмурий настрій миттєво зник, наче його й не було.

— До речі, — підморгнув він, — вона була занадто гарненькою, аби згодувати її акулам.

***

Їзда в екіпажі робила мене неспокійною, розчарованою темпом, який задавав Ніколаї, й мені страшенно хотілося чимшвидше дістатися до Маленького Палацу. З іншого боку, довга дорога давала хлопцеві нагоду допомогти мені підготуватися до прибуття в Ос Альту. Він чимало поставив на мене як на успішну головнокомандувачку Другої армії, а ще здавалося, наче у нього постійно з’являються нові мудрі думки, якими неодмінно слід поділитися. Усе це мене приголомшувало, та я не вважала себе гідною відмовлятися від його порад і незабаром почувалася так, наче повернулася до Маленького Палацу і знову забиваю собі голову гришинською теорією.

Що менше ти патякатимеш, то дужче цінуватимуться твої слова. Не сперечайся. Ніколи не принижуйся до заперечень. Відповідай на обра́зи сміхом.

— Ти не посміявся з фієрданського капітана, — зауважила я.

— Це не була образа. Це був виклик, — пояснив він. — То різні речі.

Слабкість — це маска. Вдягай її, коли інших слід переконати, що в тобі є щось людське, але не тоді, коли почуваєшся слабкою.

Не шукай цегли, якщо можеш вибудувати щось із каменю. Користуйся чим завгодно і ким завгодно, бери все, що є поруч.

Якщо ти лідер, за тобою завжди хтось спостерігатиме. Змусь