Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

Глузувати з їхніх очікувань нормально, але ніколи не засмучуй людей.

— І як я маю все це запам’ятати? — роздратовано запитала я.

— Не думай про це забагато. Просто роби.

— Легко сказати. Тебе навчали цьому з самісінького народження.

— Мене навчали великому тенісу й розвагам на вечірках із шампанським, — заперечив Ніколаї.

— У мене немає часу на тренування!

— Ти впораєшся, — підбадьорив мене хлопець. — Просто заспокойся.

Я засмучено зойкнула. Мені так кортіло задушити його, аж пальці свербіли.

— Ой, і найпростіший спосіб розлютити когось — порадити йому заспокоїтися.

Я не знала, розреготатися чи кинути в нього черевиком.

А поза екіпажем поведінка Ніколаї нервувала мене дедалі більше. Йому вистачало клепки не робити більше шлюбних пропозицій, однак йому хотілося, аби люди думали, наче між нами щось є. З кожною новою зупинкою він робився дедалі нахабнішим, стояв ближче, цілував мені руку, закладав за вухо пасмо скуйовдженого вітром волосся. У Ташті Ніколаї махав велетенському натовпу селян і прочан, що зібралися навколо пам’ятника засновнику містечка. Допомагаючи мені сісти до екіпажа, принц обійняв мене за талію.

— Прошу, не бий мене, — прошепотів Ніколаї. Потім міцно притиснув мене до грудей і вп’явся мені в губи.

Натовп зайшовся несамовитими криками, галас навколо нас перетворився на шалений рев. Перш ніж я встигла зреагувати, Ніколаї запхав мене в темні нутрощі карети і прослизнув за мною. Він гупнув за собою дверцятами, проте я однаково чула, як шаленіють люди на вулиці. До вигуків «Ніколаї!» і «Санта-Аліна!» приєдналося нове гасло: «Соль королева», — кричали вони. Сонячна королева.

Простісінько з вікна екіпажа я бачила Мала. Він сидів верхи на коні, стримуючи натовп і пересвідчуючись, що ніхто не вискочить на дорогу. З його похмурого, як грозові хмари, обличчя можна було зробити висновок, що хлопець усе бачив.

Я повернулася до Ніколаї й щосили ко́пнула його в литку. Він зойкнув, але це мене і близько не задовольнило. Тож довелося ко́пнути ще раз.

— Тепер почуваєшся краще? — поцікавився хлопець.

— Наступного разу спробуєш щось таке утнути — і я тебе не битиму, — попередила я. — Просто розітну навпіл.

Він струсив зі штанів порошинку.

— Не думаю, що це було б мудрим рішенням. Боюся, люди засуджують царевбивць.

— Ти ще не король, Собачко, — різко кинула я. — Тому не випробовуй мій терпець.

— Не розумію, чому ти засмучена. Людям усе страшенно сподобалося.

— А мені не сподобалося.

Ніколаї вигнув брову.

— Але й огидно тобі не було.

Я ко́пнула його знову. Цього разу він блискавично викрутився і схопив мене за щиколотку. Якби була зима, я була б у черевиках, але на ногах у мене були літні капці, тож його пальці стиснулися на голій шкірі. Я зашарілася.

— Пообіцяй більше мене не ко́пати, і я пообіцяю більше тебе не цілувати, — запропонував принц.

— Але я ко́пнула тебе лише тому, що ти поцілував мене!

Я спробувала вирвати ногу, та він немов лещатами вчепився.

— Обіцяй, — не вгавав хлопець.

— Гаразд, — здалася я, — обіцяю.

— Згода.

Ніколаї випустив мою ногу, й я хутенько заховала її під кефтою, сподіваючись, що він не помітив мій ідіотський рум’янець.

— Чудово, — озвалася. — А тепер забирайся.

— Це мій екіпаж.

— Угода стосувалася лише ко́пання. Вона не забороняє давати тобі ляпаси, стусани, кусатися або розтинати тебе навпіл.

Хлопець вишкірився.

— Боїшся, Орецев замислиться, що ми тут задумали?

Саме це мене й непокоїло.

— Я переймаюся тим, що ще одна хвилина наодинці з тобою змусить мене виблювати на кефту.

— Це вистава, Аліно. Що міцнішим буде наш союз, то краще для нас обох. Мені шкода, що для Мала це наче тріска в дупі, але так необхідно.

— Поцілунок не був необхідністю.

— Я імпровізував, — узявся захищатися хлопець, — і мене трохи занесло.

— Ти ніколи не імпровізуєш, — заперечила я. — Усі твої вчинки прораховані. Ти змінюєш маски, як капелюхи. І знаєш що? Це моторошно. Ти хоч колись буваєш собою?

— Я принц, Аліно. І не можу дозволити собі бути собою.

Я вкотре роздратовано зітхнула.

Ніколаї трохи помовчав, а тоді додав:

— Я… ти справді вважаєш мене моторошним?

Це вперше принц видавався невпевненим у собі. Попри його вчинки, я його навіть трохи пожаліла.

— Іноді, — зізналася.

Він потер рукою потилицю, не приховуючи стурбованого вигляду. Потім зітхнув і здвигнув плечима.

— Я молодший син, найімовірніше, байстрюк і не бував при дворі майже сім років. А тепер збираюся зробити все можливе для покращення власних шансів на трон; навіть якщо доведеться загравати з цілою нацією чи кліпати на тебе закоханими очима,