Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Юрій Кондратюк записався в народне ополчення. На початку липня загін Кондратюка пішов на фронт. Останній його лист знайомим датований 4 січня 1942 року. Довгий час про його долю нічого не було відомо. За деякими даними, Кондратюк загинув 25 лютого 1942 року біля села Кривцово Калузької області.

Після історичного польоту на Місяць група американських космонавтів і конструкторів побувала в Новосибірську. Біля будинку, де жив і працював Юрій Кондратюк, Ніл Армстронг набрав у жменю землі. Людина, що перша ступила на поверхню Місяця, сказала: «Ця земля мені так само дорога, як місячний грунт…»

Макаренко Антон Семенович

(1888—1939)

Видатний педагог, що розробив систему виховання важких дітей у колоніях

Антон Макаренко з’явився на світ у місті Білопілля Сумського повіту Харківської губернії 1 (13) березня 1888 року. Батько його, Семен Григорович, був маляром у залізничних майстернях, мати, Тетяна Михайлівна, займалася домашнім господарством і підробляла де могла. Родина була небагатою, але, за розповідями самого Антона Семеновича, батьки його були людьми веселими, життєрадісними. У 1901 році молодий Макаренко вступив до чотирикласного училища в Кременчуці, яке в 1904 році закінчив лише з п’ятірками. Після закінчення училища Макаренко поступив у тому ж Кременчуці на річні вчительські курси.

До 1914 року Антон Семенович викладав в залізничних училищах малювання, російську мову, креслення. На початку Першої світової війни вступив (витримавши неабиякий конкурс) до вчительського інституту, що відкрився в Полтаві. Навчання в ньому Макаренко перервав у 1916 році, коли його призвали до армії. Там він, правда, не затримався, і вже в березні 1917 року був звільнений у запас у зв’язку з короткозорістю. Антон Семенович повернувся в інститут і закінчив його в тому самому році із золотою медаллю.

У 1920 році на Макаренка чекало призначення, яке змінило його життя і зробило його знаменитим: він став завідувачем Полтавською колонією для малолітніх правопорушників. Осиротілі діти, що огрубіли під час довгого безпритульного життя, практично не піддавалися перевихованню – вони продовжували красти, хуліганити, тікати з-під нагляду. Тут спершу була потрібна тверда рука. Але однієї жорсткості було мало. Це і зрозумів Макаренко після перших невдач на новому педагогічному тернистому шляху. Так почала народжуватися знаменита Макаренківська система – максимум вимогливості, але і максимум пошани до людини.

Перша колонія Макаренка отримує ім’я М. Горького і незабаром перетворюється на зразкову. У 1926 році колонія перебралася під столичний Харків – у Куряж, де об’єдналася з іншою подібною установою, що славилася у всій Україні підбором найбільш важких дітей. Проте, спираючись на вихованців із Полтави, Макаренко швидко наводить лад. У 1928 році колонію відвідав сам Горький і відзначив: «Величезного значення і вражаюче вдалий педагогічний експеримент ваш має світове значення».

Горький же допомагає Макаренку на його літературній дорозі. Перші статті Антона Семеновича про життя колоністів вийшли в 1923 році в полтавській газеті «Голос праці» і в журналі «Новими стежками». У 1927-му з’явилися перші розділи «Педагогічної поеми». Горькому Макаренко ще в 1914 році надіслав на рецензію своє перше оповідання «Дурний день», а з 1925 року педагог уже вів постійне листуванні зі своїм літературним кумиром.

У грудні 1927 року Антону Семеновичу доручили організувати зразково-показову колонію імені Ф. Е. Дзержинського, для чого на околиці Харкова було виділено простору будівлю з приміщеннями для спалень, класів, майстерень і так далі. Макаренко прийняв колонію ще до того, як пішов з поста завідувача Курязькою колонією, а в 1928 році повністю переключився на роботу з федівцями. Тут трудова система Макаренка досягла свого логічного завершення.

Продовжувалася і літературна діяльність Макаренка. У 1932 році він опублікував перший великий художній твір «Марш 30 року». Про свою роботу в колонії ім. Дзержинського він написав у повісті «ФД-1» (уціліла частина рукопису була надрукована лише в 1950 році). При активній допомозі Горького в 1933—1935 роках була видана «Педагогічна поема».

Останні місяці свого життя Антон Семенович провів у Підмосков’ї. 1 квітня 1939 року він сів в електричку, тримаючи в руках перевірений ним сценарій художнього фільму «Прапори на баштах». У поїзді йому стало погано, і він раптово помер від серцевого нападу. Останніми його словами були: «Я письменник Макаренко».

Потебня Олександр Опанасович

(1835—1891)

Видатний філолог, психолог, славіст, етнограф, фольклорист, теоретик літератури, перекладач.

Перший крупний теоретик лінгвістики

Знаменитий філолог О. О. Потебня вважав, що його схильність до мовознавства була спадковою рисою. Опанас Єгорович Потебня-старший, коли служив на Кавказі, досконало оволодів турецькою, перською, добре знав вірменську мову. А його брат Харитон займався арабською, перською мовами і кількома горськими наріччями. Після відставки Опанас Єгорович повернувся в свій скромний маєток – хутір Манево поблизу села Гаврилівка (нині Полтавська обл.) і одружився з молодшою дочкою сусіда-поміщика, Марією Іванівною Марковою. 10 (22) вересня 1835 року у них народився син Олександр. Згодом всіх дітей сімейства відразу після народження батько записував у кадетський корпус, але первістка було вирішено віддати в гімназію в польському місті Радомі.

У 1851 році Олександр вступив на юридичний факультет Харківського університету, а через рік, захопившись українським фольклором, змінив його на історико-філологічний. І хоча в університеті було заборонено викладання рідної мови, випускну роботу на тему «Перші роки війни Хмельницького» Олександр написав на основі українських літописів, народних пісень і інших фольклорних матеріалів. Так він став «кандидатом університету» (1856) і отримав право викладати російську словесність – спочатку в 1-й міській гімназії, а потім в університеті.

Робота молодого ученого «Мисль і мова» (1862) дала йому можливість очолити кафедру порівняльного мовознавства. Але перш ніж приступити до нових обов’язків, ад’юнкт Потебня відряджався університетом за кордон. Свої заняття в Німеччині, Чехії, Австрії він підпорядкував підготовці до викладання індоєвропейських мов. Проте нові знання далеко від батьківщини не радували його, і, «на