Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

Здобувши середню освіту в чернігівській семінарії, в 1809 році Ілля вступив на Московське відділення Медико-хірургічної академії, а через рік перевівся в Санкт-Петербурзьке відділення цього навчального закладу. Після закінчення академії молодий лікар був залишений при ній на посаді прозектора анатомії. Одночасно з цим він отримав хірургічну практику в клініці І. Ф. Буша, куди був запрошений у 1815 році на посаду ординатора. У березні 1823 року Ілля Васильович захистив дисертацію «Про патологію і терапію аневризм» і отримав учений ступінь доктора.

У 1831 році І. В. Буяльський був обраний ординарним професором академії, потім став консультантом Маріїнської лікарні, оператором Царськосельського ліцею (1833), лікарем кадетського корпусу (1835), академіком (1842) і членом численних науково-медичних товариств. З 1829 року він займав посаду керівника хірургічним інструментальним заводом. Тут він провів величезну роботу по удосконаленню хірургічного інструментарію, зокрема, запропонував використовувати інструмент для розсовування тканин без їх пошкодження. Ця зігнута неширока лопатка овальної форми отримала назву лопатки Буяльського.

Новим розділом не тільки у вітчизняній, але і в світовій хірургії стали видані І. В. Буяльським в кінці 1820-х років «Анатомо-хірургічні таблиці» – перший в Російській імперії атлас з практичної хірургії. До появи класичного твору М. І. Пирогова «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій» робота Буяльського вважалася кращою роботою з оперативної хірургії і топографічної анатомії судин. Ілля Васильович був основоположником вітчизняної урології, він особисто провів більше 200 операцій по видаленню каменів з сечового міхура, а в 1852 році видав ще один атлас – «Анатомо-хирургічні таблиці, що пояснюють проведення операцій видалення і подрібнення сечових каменів».

Буяльський став одним з перших хірургів у країні, що застосовував загальне знеболювання, задовго до відкриття патогенних мікробів він передбачав можливість передачі інфекції повітряно-краплинним шляхом і для запобігання цьому використовував для дезинфекції розчин хлорного вапна. Ще в 1831 році Ілля Васильович був запрошений в Академію мистецтв, де протягом 35 років читав лекції. Будучи хорошим художником (все-таки юнацьке захоплення не пропало марно), він чудово знав і розумів пластичну анатомію, зроблені ним препарати вважалися класичними і з них робили свої зарисовки багато великих художників і скульпторів.

Говорити про досягнення Іллі Васильовича Буяльського можна дуже багато. Але один факт стоїть осібно. У січні 1837 року друзі Пушкіна привели саме Буяльського до поета, що вмирав, розраховуючи на лікаря, як на останню надію. На жаль, було вже пізно, і навіть Ілля Васильович вже не зміг нічим допомогти. Але, незважаючи на невдачу, це є яскравим свідченням того, який авторитет мав великий хірург у своїх сучасників. Помер І. В. Буяльський 8 грудня 1866 року і похований в Санкт-Петербурзі на Великому Охтинському кладовищі.

Шаргей Олександр Гнатович (Кондратюк Юрій Васильович)

(1897—1942)

Учений, один із піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів

«Ми розшукали маленьку непримітну книжечку, видану в Росії відразу ж після революції. Автор її, Юрій Кондратюк, обґрунтував і розрахував енергетичну вигідність посадки на Місяць за схемою: політ на орбіту Місяця – старт на Місяць з орбіти – повернення на орбіту і стиковка з основним кораблем – політ на Землю», – Джордж Лоу, один з керівників проекту «Аполлон-11» – першого пілотованого польоту на Місяць, – після того, як космонавти успішно повернулися на Землю, не приховував, звідки американські учені черпали знання для розв’язання такого грандіозного завдання. На батьківщині ж ученого на ім’я Юрій Кондратюк знали одиниці. І ніхто не знав справжнього імені цієї людини…

9 (21) червня 1897 року в Полтаві в родині Ігнатія Шаргея, єврея, що перейшов в католицтво, і обрусілої німки баронеси Людмили Шліппенбах народився син Олександр. Після закінчення гімназії Олександр Шаргей вступив на механічне відділення політехнічного інституту Петрограда. Навчання продовжувалося недовго – в листопаді того самого року він був призваний в армію і зарахований до школи прапорщиків. Після укладення Брестського миру в 1918 році Олександр повернувся з фронту додому, до Полтави, але вже через місяць знову опинився в армії – цього разу в білій.

Воювати у Олександра не було анінайменшого бажання, і він дезертирував при першій же нагоді. Коли прийшли червоні, він зрозумів, що служби у Денікіна, хай і дуже короткострокової, йому не пробачать. Врятувала Олександра Олена Петрівна Кареєва – мачуха, яка ще з дитинства замінила йому матір. Вона не тільки сховала прийомного сина у себе, але і роздобула йому документи на йм’я Юрія Васильовича Кондратюка. Під цим ім’ям він і жив до кінця своїх днів…

З 1921 по 1927 рік «новоспечений» Юрій Кондратюк працював на Південній Україні, Кубані і Північному Кавказі, був зчіплювачем вагонів, механіком на елеваторі. У 1927 році на запрошення об’єднання «Хлібопродукт» він переїхав до Новосибірська. Саме тоді під керівництвом Кондратюка був споруджений «Мастодонт» – елеватор на 13 000 тонн, при будівництві якого не було використано жодного цвяха, що в умовах тотального дефіциту було унікальним досягненням.

Але саме «Мастодонт» став причиною арешту Юрія Кондратюка влітку 1930 року. Він начебто спеціально побудував елеватор, який повинен був незабаром зруйнуватися і погубити народне зерно (насправді «Мастодонт» простояв до середини 1990-х). Вирок, на щастя, був досить м’яким – три роки, до того ж замість таборів Юрій був направлений в спеціалізоване конструкторське бюро № 14 для ув’язнених інженерів. Тут він займався проектуванням вугільних шахт, а пізніше підключився до роботи із створення Кримської вітроелектростанції (ВЕС).

Проект Кондратюка, визнаний кращим, був розрахований на 12 тисяч кВт, тоді як зарубіжні аналоги могли видати всього лише декілька сотень кВт. Будівництво ВЕС на горі Ай-Петрі було почате в 1937 році, проте воно, через низку обставин, так і не було завершене.

Що ж до досліджень космосу, то ще в 1919 році в роботі «Тим, хто читатиме, щоб будувати» Юрій Кондратюк запропонував цілий ряд ідей, які були реалізовані вже в космічну еру, що почалася через півстоліття. Він, незалежно від Ціолковського, вивів основне рівняння руху ракети, запропонував використовувати опір атмосфери для гальмування ракети при спуску з метою економії палива, при польотах до інших планет виводити корабель на орбіту його штучного супутника, а для посадки на них людини і повернення на корабель застосувати невеликий злітно-посадочний корабель, розрахував траєкторію руху ракети до Місяця (так звана «траса Кондратюка») і т. д.

Через десять років на власні кошти тиражем 2000 екземплярів Юрій Кондратюк видав книгу «Завоювання