Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

Так сталося зі свинцевим хлопчиком, над яким від самого народження знущалися батьки, які виливали на нього власні страхи й тривоги. І батько, і мати обіймали доволі високі посади, щоб викликати підозру. На думку інших людей, їхній син був незграбний або просто невдаха, з яким завжди траплялися різні пригоди, що призводили до синців та переломів. І ось той самотній хлопчина знайшов собі найкращого друга. Ота дружба стала єдиною іскринкою щастя в його житті, і він навіть почувався щасливим, як інші діти. Проте одного дня він заманив свого дружка до бабиного льоху, там його зв’язав і важким молотком попереламував йому ноги й руки. Затим узяв лезо й порізав йому тіло. І нарешті проштрикнув гострим залізним кілком живіт. «Мені довелося так учинити, тому що він ніяк не хотів помирати».

Маркус, у якого через амнезію з пам’яті стерлися всі згадки про минуле, разом з дитинством, замислився: коли саме діти починають розуміти різницю між добром і злом та чи він змалку був здатний на таку відчайдушну відстороненість? Але відповіді на ці запитання так і не знайшов. А тому знову взявся за пошуки тієї справи, що його цікавила.

Утім наразі він не наткнувся навіть на згадку про соляного хлопчика або про скоєний ним злочин. Пенітенціарій знову оглянув теки в ящиках і скидані на купу документи навколо. Було очевидно, що пошук потребував багато часу. Він вирішив оглянути приміщення за допомогою ліхтарика, сподіваючись таким чином наткнутися на якусь підказку. Зупинився перед прочиненою шухлядою дерев’яної тумби. Підійшов ближче й побачив, що та заповнена старими відеокасетами. Витягнув її цілком, хоча щось усередині йому заважало це робити. Поклав на підлогу й нагнувся, щоб перевірити вміст. На кожній відеокасеті був підпис: «Агресивний психоз», «Антисоціальне порушення особистості», «Затримка розумового розвитку, ускладнена нападами жорстокості». Їх там було щонайменше тридцять.

Маркус заходився перечитувати написи, сподіваючись серед зазначених патологій відшукати таку, що відповідала б описанню соляного хлопчика, яке надав Нікола Ґаві: порушення на сексуальному ґрунті, періодичні напади агресії, помітна здатність до обману, високий коефіцієнт особистого інтелекту. Він настільки зосередився на роботі, що ліхтарик випав у нього з руки й покотився підлогою. Коли він потягнувся за ним, то помітив, що промінь ліхтаря освітив щось у кутку.

Там на підлозі лежав матрац, купа якогось ганчір’я, приставлений до стіни стілець, на якому лежали свічки і стояв туристична портативна плитка. Він спершу подумав про схованку якогось волоцюги, однак потім зауважив під стільцем ще одне.

Пару черевиків. Синіх.

У нього забракло часу на те, щоб якось відреагувати, коли він почув за спиною якийсь шерхіт. Він розвернувся та спрямував туди промінь ліхтарика. Побачив старого.

Біле, як місячне сяйво, волосся, виразні блакитні очі. Порізане глибокими зморшками обличчя було подібне до воскової маски. Він дивився на нього з якоюсь химерною посмішкою на вустах.

Маркус поволі підвівся. Однак старий не рухався. Одну руку ховав за спину.

То був той самий чоловік, який убив Космо Бардіті, порізав Ніколу Ґаві та вдарив його по потилиці на віллі біля Аппієвого шляху. А Маркус не мав із собою зброї.

Нарешті старий показав те, що ховав за спиною.

Маленьку блакитну запальничку з пластмаси.

Нею він намалював у повітрі хрест у зворотному напрямі та втік у темряву.

Маркус спробував пошукати його ліхтариком, однак побачив лише швидкий силует, що вискочив з кімнати. Після хвилинного вагання він рушив слідом, однак, щойно вискочивши в коридор, відразу відчув, що їдкий сморід гасу зі старих обігрівачів несподівано став значно відчутнішим. Десь у дальньому кінці того своєрідного лабіринту блиснула іскра. Тепер вдалині було помітно полум’я.

Маркус не наважувався. Йому слід було якомога швидше забиратися звідси, інакше він згорить тут живцем. Утім якась частина свідомості підказувала: якщо він зараз вийде, не отримавши відповіді, то вже ніколи не зможе зупинити те зло, що захоплювало Рим. А тому він, усвідомлюючи ризик, повернувся назад, до архіву.

Він знову опустився на коліна перед шухлядою, яку оглядав раніше, заходився витягувати касету за касетою, відкидаючи вбік ті, що його не цікавили. Нарешті знайшов те, що шукав.

На етикетці було зазначено: «Вчений психопат».

Маркус запхав відеокасету собі за пазуху й кинувся до виходу.

Коридори підвального приміщення всі здавалися однаковими, вони швидко заповнювалися їдким, задушливим димом. Пенітенціарій затулив рота й носа коміром і намагався пригадати зворотний шлях, але це було неймовірно складно. Світло ліхтаря вже давно не допомагало, щоразу наштовхувалось на чорну стіну кіптяви.

Він став рачки, щоб краще дихалося. Відчував, як навколо теплішає, як полум’я його вже наздоганяє, от-от наздожене. Він підвів голову й зауважив, що дим поширюється в одному напрямку, ніби відшукав для себе вихід. Тоді він підвівся й рушив туди.

Дихав важко і час від часу мусив зупинятися й опиратися об стіну, щоб прокашлятися. Коли минув якийсь час, що здався йому вічністю, він нарешті знайшов сходи, які вели догори. Кинувся до них, коли вогонь уже охоплював усе навколо.

Піднявшись нагору, він збагнув: ще кілька хвилин, і тут теж усе буде огорнуте димом. Отже, вийти через ті двері, через які зайшов, було неможливо, він ризикував задихнутися за кілька кроків від порятунку. Тоді це видалося йому нестерпно безглуздим. Він зрозумів: якщо хоче врятуватися, треба підніматися нагору, намагаючись випередити дим.

Таким чином Маркус знову опинився на другому поверсі та вже в напівпритомному стані доплівся до кімнати зі стінами, що розписані казковими сюжетами. Однак тепло від полум’я дісталося туди раніше за нього: температура підвищилася так, що шпалери почали відступати від стін.

Маркус відчував, що часу в нього залишилося зовсім мало, а тому почав бити ногою по дошці, що перегороджувала вікно. Один удар ногою, другий, третій, а тим часом у коридорі вже посвітліло від пожежі. Нарешті дошка піддалася й полетіла надвір, у порожнечу. Маркус став на підвіконня та вже зібрався стрибнути за дошкою в темряву грози, коли з-під шпалер з казковими сюжетами вигулькнув малюнок на стіні. Він був великий, зображував чийсь силует, що скидався на загрозливу тінь.

Був подібний до силуету людини, але не зовсім людини. Очні ямки порожні. З вовчою головою.

13

Злива, що лютувала над Римом цілу ніч і наступного ранку, вже давно вщухла.