Читати книгу - "Вода, павутина"

нетерпінням чекає днів, які ми проводимо разом і йдемо їсти до ресторану, де він обов'язково замовляє собі м'ясо. Найгірше те, що він якийсь стурбований, коли замовляє м'ясо, і ще більше стурбований, коли це м'ясо їсть, а найбільше стурбований, коли наїсться того м'яса. Одного разу, коли я був на нього злий, бо він купив мені якісь не такі кросівки, а абсолютно рагульські, я навмисно замовив собі піцу без шинки і з дурацьким мангольдом, якого нормальні люди взагалі не їдять, і чекав, як він себе поведе. Він собі таки замовив найкращу — з ковбасою, але після того практично зовсім ошалів. Тільки бурмотів щось, що я зробив кращий вибір за нього. Але спочатку все з'їв. Пізніше мені було його шкода і з того часу я завжди першим замовляю якесь м'ясо, коли ми в ресторані. А в піцерії замовляю з шинкою чи ковбасою, а тоді він дивиться на мене, дивиться, дивиться і врешті завжди каже: «Я приєднаюся до тебе». Виходить так, типу він складає мені компанію з тим м'ясом, і з тою шинкою, і з тою ковбасою. Він бачить, що я це бачу, але поки ми про це мовчимо. Коли я відхилю ту свою завісу, за якою я зараз, і встану з того ліжка, думаю, спробую з'ясувати з ним деякі речі. Він точно захоче мене слухати, принаймні на початку, бо так було і коли я зламав руку, впавши з велосипеда. Видається так, що зі мною спершу має щось статися, щоб мене почали слухати. Та й взагалі час нам поговорити. Дуже цікаво, що би мій старий сказав про себе. А що сказав би про мого діда, свого батька? Це точно було би смішно.

Давидів батько про себе і трохи про свого батька:

Думаю, найкраще розповідати по порядку:

Сім'я, в якій я народився, своїм корінням — цікава мішанина всякої всячини, занесеної в ці наші краї за час Австро-угорської імперії, але я не певен, чи є необхідність влазити в моє далеке походження, хоча я точно всякого перейняв і від чехів, і від словенців, а щось і від росіян. Припускаю, вам важливо почути щось про моїх батьків. Не сказав би, що я з батьками мав якісь інші стосунки, ніж більшість моїх ровесників. З мамою ми добре розумілися. Вона померла, коли я був у середніх класах, а такі надто ранні смерті і розставання насправді гарантують вічну любов. Батько відносно рано став удівцем, але я не пригадую, щоб йому було важко змиритися із тим статусом. Думаю, він добре поводився: не надокучав мені своєю самотністю, мав своїх друзів для гри в карти, кави в «Сплендиді», загалом, ми не заважали один одному, доки мешкали в одній квартирі на вулиці Водниковій. Ми не були близькими, але не були недругами. Думаю, ми виявили дещо більше інтересу один до одного лише коли він захворів і коли я більше часу почав проводити в нього, ніж у своєї колишньої дружини, а чи я його взагалі знав і до кінця пізнав — це велике питання. Ще до того, як він помер, я вже знав, що піду від своєї першої дружини. Тоді я ще не мав сил остаточно порвати стосунки і під приводом, що потрібен батькові, переселився на Водникову. Вона покірливо дивилася на мене, поки я виносив валізи. І коли після батькової смерті вона мене питала, чому ми всі не переселяємося, погодилася з моїм «дай мені спокій, не нервуй, є час». Я ніколи не повернувся, і вона ніколи не переселилася на Водникову. Коли я залишився сам у квартирі, в якій ще донедавна господарював мій батько, я був здивований, наскільки все приміщення залишилося неторканим, не наводненим новими речами, без яких я вже не міг жити. Це не стосувалося меблів, як і, звичайно, телевізора чи радіо, а без плеєра чи DVD я й сам можу прожити, а різноманітних безглуздих апаратів, миючих засобів та засобів особистої гігієни. У мого батька не було рулонів паперових рушників, п'яти видів пральних порошків та пом'якшувачів для білизни, освіжувачів повітря, рукавиць для відкривання духовки, посуду цептер, соковитискача і мультиварки, універсальних різаків і магічних терок, наборів ножів, пластикового посуду для холодильника, запасів таблеток солі проти осаду, пахучих ароматизаторів для унітазів, молочка для тіла, гелю для тіла, дезодоранту, манікюрного набору, пом'якшувачів шкіри навколо нігтів, ароматичних свічок з ефірними оліями, одним словом, нічого, що я сам почав уважати надважливим і необхідним у господарстві та утримуванні тіла при житті. На диво, квартира була чистою, як і мій батько. Якимось чином, щоправда за допомогою пані, яка щомісяця приходила допомогти, він утримував її у пристойному стані. Квартира пахла саме так, як пахла завжди, — пахла квартирою, в якій я ріс, а не цвітом апельсина, евкаліпта чи гіркого мигдалю.

Як це зазвичай відбувається після чиєїсь смерті, визнають це люди чи ні, я теж почав ритися у коробках, паперах, таємних закутках. Мені було ніяково і водночас я не міг перебороти свою цікавість. Відчував, що треба було просто взяти мішки для сміття, все покидати туди та викинути, але не мав сил. Думаю, я щось шукав.