Читати книгу - "Українська міфологія"

— «Туй казали, шо в сій хаті, то бýла така верба, то він в тій вербі сидів».[807]

— «Не можна ходити тамка, де бузина росте, вечером, бо він там сидить».[808]

Саме тому, очевидно, рубають ці дерева або зрізають їхні гілки з певними застереженнями:

— «Воно маленьке, таке, як кóтя, — там, як йдете сливу рубати чи шо, то воно може біди наробити. Перевернути чоловіка, чи ше шось».[809]

— «То тоже, казали, шо такі старі грушí… От, наприклад, в мене така старовинна ше одо є грýші давна, ше старі люді жили, бо я сюда прийшла, — то казали не зрізувати. Ми не зрізуємо. Вітер її вломив, гіллю обломив, ми обробили і далі не ріжемо. А як зрізати, то на пеньок, ше вона не впала, і треба класти гроші. То всякі… чи яблінка там… А в лісі мож. Тільки на обійстю — ні».[810]

— «Туполє — то є грішне дерево. Єго тронути — так усьо: дідько веде куда хош — хоч сі вішєй, хоч тописі, хоч догори ногами-головов… Так [не раз] і було, він не одного заставив. То таке саме бзенец (бузина — В. Г.). Її чіпати не можна, то вона бзинец — вона дідькове дерево. То він закупив. То його корчі, його коріннє — він там має право. («А то той самий, шо в хаті є?») — В. Г.) Той, той, як ти з ним сі добре обійдеш, він тобі не покаже на очи».[811]

У дерево, у якому замешкає годованець, наприклад ялицю чи вербу, зазвичай вціляє блискавка, тому з такого дерева ніхто не брав ані тріски.

Подекуди вважали, що годованець здатен виходити за межі свого локусу. Зокрема, він робить це, щоб зашкодити недругам господаря: «Коли тому хазяїну якийсь сусід зробив недобре, тоді домовий іде до того сусіда і в хліву робить зле худобі».[812] В одній із бувальщин він годованець «душив» пастухів, котрі під час ночівлі в копиці по невіданню «десь [йо]му пересіли дорогу».[813]

Функції. Завести годованця міг кожен, хто хотів розбагатіти: «Мовили, шо добре ґаздівствó велó, як воно було коло хати. Тóму, хто тримав, та й тому бýло добре».[814] Тож на порівняно заможних людей падала підозра у зв’язках із домашнім чортом:

— «В Сокальському повіті є двоє людей, котрі мають назву фармазона (перекручене «франкмасона» — A. S.). […] Другий з них є будівничий, дуже поштивий чоловік і розумний, добре йому ведеться, тому із заздрості говорять хлопи, що має «панича».[815]

— «Котрі були люди найбогатчі, то сі казало, жо має годованцяі».[816]

Траплялося, що господарі духа-збагачувача змушені були виправдовуватися перед односельцями чи переводити справу на жарт:

— «Був такий в нас багач. Мов всьо. Ну — старавсі, робив, мов… А там все казали, шо там є той злий, шо Степан чорта має. Шось там ніби виділи, як їму їсти ду стадоли на горý носили, — він на горі сидів. А той господар прикликав мого тата і каже: «Нестóрку, ходи, я тибі шось скáжу». І завів його ду стадоли (а там — багач — збіжжі повно, всяких і вилок, і всього, господáрка така — і кíрат був, — молотили те збіжжє…) і каже: «Дивись, кажуть люди, шо я маю чорта. А дивись — де я маю чорта? Я маю всьо, а то той, шо ніц не має, — то він має чорта».[817]

— «Небіжчик Владзьо Боблик. Він був музикант, грав на трубу, на барабан, грав вісíллє зі свойов компанією, вдень він різником був, ходив різав свині, заварював тушонки, — ну і купив машину. Тоді ше «Москвіч» — то ж в селі не було багато машин таких. Ну і купив машину, а їму там кажут: «Владзю, ти ж, — каже (вибачте мені, щезло би), — маєш дідька». А він каже: «Нє, я маю гроші, то ви маєте дідька».[818]

Нерідко люди й самі критично ставляться до поширюваних у селі чуток про допомогу нечистої сили, сприймаючи чиїсь статки винятково як результат важкої праці:

— «Юзик, казали, або дідько. То тут в нас на вулици два юзики бýло. Бо бýло в одного багачє вóсємдесять гектарів, а в одного підесять. І казали, шо в него є юзик, бо їму помагає. Але він не ноччю, не дньом не спав, а робив із свóїми людьми, і такий в него був юзик. А там ше все якийсь кіт вилізе на браму…».[819]

— «Казали: має лихого, злого, і він йому помагає. А той господар знов казав: «Працюй так, як я, — і ти будеш мати».[820]

Про власника годованця казали: «Хрест на грудях, а дідько на плечах».[821] Він міг стати найбагатшим у селі, бо той усе допомагав робити: підказував, як що сіяти, де орати, пас корову, прав білизну, молов на жорнах, різав січку, допомагав торгувати й навіть підкидав гроші. За бажання можна було мати не одного, а кількох годованців для різних видів робіт чи для успіху в різних сферах. Можна було, наприклад, набути одного духа «до хати», а другого — «до стайні». Водночас, згідно з деякими уявленнями, призначати годованця «до хати» було небезпечно: її господар міг померти[822] або ж мусив повністю підпорядковуватися наказам демонічної істоти:

— «Гудованця можете вигодувати самі та будете мати господаря в хаті. То вже ви господарем не будете. Ви будете слугов при ньому. Шо він скаже — то будете робити».[823]

— «Він над господарем старший».[824]

Допомога годованця зазвичай стосується господарської площини:

1. Виконує функцію «підсобника» в якій-небудь роботі господаря:

— «Та буде слухати тебе, то шо ти скажеш. От в нас также один мав того, накривав хату, і той йому всьо носив, той подавав, той [господар] лиш сидів та бив, а той йому всьо подавав, бо то так робота йде, а нікого не видко. А то він мав того».[825]

— «Сміяли сі. Каже, шо… він ламав камінь, той, шо казали, шо він має сесе. І кажут, шо він самóй скалу сесю лупає та й каже: «Ану, хлопці, разом» (ну а він самóй). І, каже, тим ломом, підкладе, і перевернув ту скалу. То казали, шо помагає він їму. Але чи то таке відумали, чи нє…»[826]

2. Ріже січку, ходить коло коней:

— «То казали: є в него юзик, бо всі вже сплют, а хтось у него січку ріже чи у стайни світит. Але ніхто до него на обору не йшов і не бачив, чи то юзик ріже, чи то ґазда ріже».[827]

— «У нашому селі, то вона