Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

Тому, брати мої, потрібна нова знать, супротивник усієї потолочі й усякої тиранії, знаті, котра на нових скрижалях знову напише слово «шляхетний».

А потрібно чимало шляхетних, до того ж різних шляхетних, щоб постала знать! Або, як сказав я колись символом: «Божественність у тому, що є боги, а не Бог!»

12

Брати мої, я наставляю вас і посвячую в нову знать,— ви маєте стати творцями й опікунами, сівачами майбутнього,—

воістину, не в ту знать, коли титул можна купити, мов крамар, за крамарське золото,— адже те, що має свою ціну, не має вартості.

Нехай віднині ваша честь полягає не в тому, звідки ви прийшли, а куди простуєте! Нехай за нову честь будуть вам ваші жадання і поступ, що пориваються далі вас самих!

Воістину, не в тому, щоб ви служили князям (що важать князі!) або підпирали те, що й без цього добре тримається!

Не в тому, що рід ваш при дворах набув вишуканості, і ви, барвисті, мов фламінго, навчилися довгі години вистоювати в плитких ставках.

Бо вміти стояти — це заслуга серед придворних, і всі придворні вірять, що після смерті їх мають ощасливити — дозволом сісти!

І не в тому, що дух, названий святим, вів ваших пращурів у землю обіцяну, котрої я не нахвалюю,— бо в такій землі, де виросло найгірше з усіх дерев — хрест,— хвалити нічого!

Воістину, куди б не вів цей «святий дух» своїх вершників, завжди попереду цих процесій бігли цапи й гусаки, ледач і потолоч!

О брати мої, ваша знать повинна не озиратися назад, а дивитись уперед! Вам належить стати вигнанцями з країни батьків і пращурів!

Ви повинні любити країну дітей своїх — і нехай ця любов знаменує вашу нову шляхетність — ще не відкриту в найдальших морях країну! Я закликаю ваше вітрило шукати й шукати її!

Вам належить спокутувати своїми дітьми те, що ви діти своїх батьків,— так ви повинні спасти все минуле! Цю нову скрижаль я ставлю над вами!

13

«Навіщо жити? Все — марнота! Жити — це перевіювати полову, жити — це спалювати себе і навіть не зігрітися».

Таке старосвітське базікання й досі вважається «мудрістю». А що воно давнє і затхле — до нього більше поваги. Ушляхетнює навіть пліснява.

Тільки діти могли казати: «Вогню бояться, бо він обпік!» У давніх книжках мудрості чимало дитинного.

Як сміє той, хто завжди «перевіює полову», паплюжити молотьбу! Таким дурням слід затикати пельку!

Такі сідають за стіл і нічого не приносять з собою, щоб заткати пельку!

Такі сідають за стіл і нічого не приносять з собою, навіть добрячого голоду, а починають паплюжити: «Все марнота!»

Та добре попоїсти й випити, брати мої, це, воістину, не суєтне мистецтво! Розбийте, розтрощіть скрижалі вічно невдоволених!

14

«Чистому все чисте»,— кажуть люди. А я кажу вам: «У свиней усе обертається на свиню!»

Тому мрійники й скиглії, котрі навіть серцем занепали, проповідують: «Світ — це брудне страховище».

Бо всі вони духом нечисті, особливо збочені в потойбічність, що не знають ні сну, ні спочинку, коли не дивляться на світ збочено!

Таким я кажу просто у вічі, хоча слова ці не дуже й ласкаві:

— Світ схожий на людину тим, що має той бік, отже, зад — оце й уся істина!

У світі багато лайна — оце й уся істина! Однак цього замало, щоб сам світ був брудним страховищем!

Є мудрість у тому, що у світі чимало смердючого,— сама огида створить крила і сили, що вгадують, звідки воно береться!

Навіть у найкращому є трохи огидного, і навіть найкраща людина є тим, що слід подолати!

О брати мої, багато є мудрості в тому, що на світі багато лайна!

Я чув, як побожні збочені в потойбічність зверталися до свого сумління, воістину, без зла і облуди, хоча на світі не існує нічого облуднішого й злобнішого.

«Нехай світ залишається світом! Не підіймай проти нього навіть мізинця!

Нехай, кому хочеться, душить і штрикає людей, ріже й білує їх — не підіймай проти нього навіть мізинця! Так люди навчаться зрікатися світу.

А власний розум ти сам повинен тлумити і душити, бо це розум цього світу,— так ти навчишся зрікатися світу».

Розбийте, о брати мої, розтрощіть ці старі скрижалі побожних! Розвійте слова паплюжників світу!

16

«Хто багато вчиться, розучується палко прагнути»,— шепочуться сьогодні по всіх провулках.

«Мудрість знесилює, ніщо не винагороджується, ти не повинен чогось прагнути!» — цю нову скрижаль, бачив я, повісили навіть на базарних майданах.

Розтрощіть, брати мої, розтрощіть і цю нову скрижаль! Її повісили стомлені від світу проповідники смерті й тюремники,— знайте, на ній ще й проповідь рабської покори!

Адже вони погано, кепсько вчились, а найкращого й не вивчали,— аби тільки раніше та найшвидше,—адже вони кепсько їли, і тому в них зіпсований шлунок;

а зіпсований шлунок став їхнім духом, що схиляє до смерті! Бо, воістину, брати мої, дух — це шлунок!

Життя — це джерело радості, та в кого зіпсований шлунок, цей батько скорботи, подає голос, для того всі джерела отруєні.

Пізнавати — це радість для наділеного левиною волею! А стомлений сам обертається на іграшку чужої волі, ним бавляться всі хвилі.

Така вже вдача всіх слабких, що вони завжди губляться на шляхах. Аж урешті їхня втома запитує: «Навіщо нам було колись ходити тими шляхами! Скрізь усе однакове!»

Їхній слух тішить, коли проповідують: «Ніщо не винагороджується! Ви не повинні чогось прагнути!» Але це ж проповідь рабської покори.

О брати мої, Заратустра свіжим вітром приходить до всіх здорожених, ще чимало носів чхатиме від нього!

Мій вільний подих проходить навіть крізь мури, залітає у в'язниці та ув'язнені розуми!

Жадання приносить волю, бо жадати означає творити,— цього навчаю я. І ви повинні вчитися тільки заради творіння.

Та навіть того, як учитися, вам слід спершу навчитися в мене,— добре навчитися! Хто має вуха, нехай слухає.

17

Ось вам човен — на тому боці він пристане, мабуть, до великого Нічого. Та кому хочеться сідати в це «мабуть»?

Ніхто з вас не хоче сідати в човен смерті? Тоді чому ж вам хочеться бути стомленими від світу?

Стомлені від світу! Ви ще навіть не зреклися його! Ви, як я бачу, ласі до всього земного, ще й закохані у власну земну втому!

Недурно у вас