Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

На світі багато хороших винаходів, одні корисні, інші — приємні. Заради них варто любити світ.

А чимало винаходів такі ж удатні, як і жіночі груди: водночас корисні й приємні.

Ох ви, стомлені від світу! Ледачі до земного! Вас треба вишмагати! Лозиною слід пожвавити ваші ноги.

Бо, якщо ви не хворі й не віджилі нікчеми, від котрих стомився світ, то ви лукава ледач або ж злодійкуваті, сторожкі, ласі кішки. І якщо ви не хочете знову радісно бігти, то вам слід — щезнути!

Не варто намагатися лікувати невиліковних,— так учить Заратустра,— тому вам слід щезнути!

Однак треба мати більше мужності, щоб загинути, ніж аби зліпити новий вірш,— це знають усі лікарі й поети.

18

О брати мої, є скрижалі, створені втомою, і є скрижалі, створені гнилою ледаччю; хоч вони й промовляють однаково, та все ж хочуть, щоб їх неоднаково слухали.

Погляньте на цього спраглого! Лиш одна п'ядь залишилася йому до мети, та з утоми він, цей сміливець, вперто заліг у куряві!

З утоми позіхаючи на шлях, на світ, на мету і на себе самого, він, цей сміливець, не хоче ступити ні кроку далі!

І от його пече сонце, піт його лижуть собаки, він затято лежить собі й воліє знемагати,—

знемагати за п'ядь від мети! Воістину, вам ще доведеться тягти цього героя на його ж небо за волосся!

Та краще хай лежить собі, де впав, щоб на нього з шумом свіжого дощу зійшов сон-розрада.

Хай лежить, поки прокинеться сам,— поки сам зречеться будь-якої втоми й усього, чого навчила втома!

Тільки, брати мої, відженіть від нього собак, ледачих пройд та ввесь захоплений набрід,—

увесь захоплений набрід «освічених», що втішаються потом кожного героя!

19

Круг себе я замикаю кола й священні межі, все менше витривалих підіймається зі мною на все вищі гори,— я будую хребет з дедалі священніших гір.

Та хоч куди ви, брати мої, підіймаєтеся зі мною, пильнуйте, щоб не піднявся з вами який паразит!

Паразит — це повзучий і гнучкий хробак, що хоче нагуляти тіла в хворих, зранених закутках вашої душі.

Тут він майстер: уміє розгадувати душі, котрі підіймаються, вгадує, де вони стомились,— у лихові й досаді, у ніжній сором'язливості засновує він огидне гніздо.

Де сильний виказує слабкість, а шляхетний — надмірну лагідність,— там засновує він огидне гніздо. Паразит селиться там, де великий має в душі маленькі зранені закутки.

Котра з усіх сутніх натур найвища, а котра — найниціша? Паразит — найниціша натура, одначе найвищий за натурою годує найбільше паразитів.

Саме душа, що може підійматися найвище, може й опускатися найнижче,— як не сидіти на ній найчисленнішим паразитам?

Саме найширша душа, котра може заходити якнайдалі, якнайбільше блукає й метається,— їй найважче уникнути зла, бо задля втіхи вона вдається до випадку;

душа сутня, що поринає в становлення; заможна, що хоче жадати і вимагати,—

що втікає від себе й найкружнішим шляхом наздоганяє себе; душа наймудріша, котру глупота підмовляє найлагідніше,—

котра любить себе найдужче, в котрій усе має свої потоки і протитечії, свій приплив і відплив,— як у найвищій душі не гніздитися найгіршим паразитам?

20

О брати мої, хіба я жорстокий? Проте я кажу: що падає, те слід іще й штовхнути!

Все сьогоденне — падає і занепадає: хто б узявся стримати! Проте я — я хочу його ще й штовхнути!

Чи знана вам утіха — скочувати камені в урвища? Погляньте на нинішніх людей: як вони скочуються в мої глибини!

Я — лише прелюдія до кращих гравців, брати мої! Я — приклад! Робіть за моїм прикладом!

А кого ви не навчите літати, того навчіть — швидше падати!

21

Я люблю відважних — та не досить бути рубакою, слід ще знати, на кого вихоплювати меч!

Часто потрібно більше відваги, щоб стриматись і обминути,— і цим зберегти себе для гіднішого ворога!

Вам слід мати тільки таких ворогів, котрих ви б ненавиділи, а не тих, що варті лише зневаги,— іи повинні пишатися своїм ворогом (цього я вже колись учив).

Ви повинні зберегти себе, друзі мої, для гіднішого ворога,— тому вам слід чимало обминати.

Надто численну наволоч, що волає вам у вуха про народ і народи.

Бережіть свої очі в чистоті від їхніх «за» і «проти»! Там багато справедливого, чимало несправедливого,— хто зазирне туди, спалахує гнівом.

Зазирнути, рубонути — чи багато розуму треба? Тому йдіть краще в ліси й укладіть меч у піхви!

Простуйте своїми шляхами! А народ і народи нехай простують своїми — воістину темними, де не світить жодна іскра надії!

Нехай крамар владарює там, де з усього, що має блиск, блищить тільки крамарське золото! Часи королів минулися,— те, що сьогодні зветься народом, не варте ніяких королів.

Дивіться лише, як ці народи тепер самі наслідують крамарів,— визбирують найменші вигоди з будь-якого сміття!

Вони засідають один на одного, щось підглядають один в одного — це зветься «добросусідством». О щасливі далекі часи, коли народ казав собі: «Я хочу над народами панувати!»

Адже, брати мої, панувати повинно найкраще,— найкраще й жадає влади! А де вчення звучить інакше, там — бракує найкращого.

22

Коли б отим хліб діставався задурно,— леле! — про що кричали б вони! Справжня пожива для їхніх балачок — прожиток, і нехай він дається їм важко!

Це хижі звірі: у їхньому слові «гарувати» вчувається «грабувати», а в «заробити» звучить «задурити»! Тому нехай дається їм важко!

Тож їм слід стати завзятішими хижаками — хитрішими, розумнішими, людиноподібнішими,— бо, власне, людина — це найзажерливіший хижак.

Людина вже пограбувала чесноти в усіх звірів,— тобто з усіх звірів людині довелося найважче.

Вище за неї тільки птахи. А якби людина ще й уміла літати,— леле! — куди б тільки не залітала її хижацька хіть!

23

Мені хочеться бачити чоловіка й жінку такими: одного — вправним у війні, другу — в народженні дітей, та обох — вправними в танцях головою й ногами.

Нехай буде змарнований для нас той день, коли ми жодного разу не танцювали. Й нехай у нас вважається облудною будь-яка істина, в котрій хоч раз не лунав сміх!

24

Ви берете шлюби — пильнуйте, щоб не були вони поганим добором. Ви квапитеся