Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

У дворику вже не було розлогої яблуні, на якій він планував примоститись і думаючи про це Андрій зрозумів, що то була дурна ідея. Віта відчула б і побачила його миттєво. Треба знайти місце, з якого він зможе бачити все, а сам залишиться непоміченим.
Він повільно обходив двір, вишукуючи зручне місце. У дальньому кутку стояли контейнери для сміття і це видалось найкращим варіантом – його не видно і не чути, сморід замаскує його запах і він може без перешкод оглядати весь двір.
Андрій трохи відсунув контейнер від стіни і примостився в кутку. За пів години, коли стерпли ноги і стало досить холодно, відчинились двері і вийшов чоловік, за ним жінка з дівчинкою. Андрій впізнав чоловіка Віти Олега, який швидко закинув кілька сумок у багажник автомобіля і допоміг всістись жінці та дитині.
Таксі виїхало з двору і знов стало темно та тихо. У вікнах будинків то запалювалось, то гасло світло і це дратувало Андрія. Хоча було ще не зовсім пізно, але краще б всі спали, коли сюди з’явиться вампірка.
Минуло півтори години, місяць світив просто над двориком, а Андрій чомусь подумав, що зараз повня і може виповзти ще якась нечисть. Ще через пів години він почав хвилюватись. А якщо Віта була тут раніше і це саме вона своїми вампірськими штучками змусила чоловіка віддати дитину бабці? Тоді підстерегла його з коханкою і вбила, а він сидить тут, як дурень і чекає. Треба повертатись у готель і чекати на неї там, бо це єдине місце, куди Віта прийде над ранок і якщо його не буде, вона може здогадатись, що чари розвіялись.
Андрій вийшов із свого закутка і зупинився, щоб розім’яти ноги та потягнутись. Він зголоднів, змерз, втомився і був злий на весь світ. Давно треба було виробити якусь лінію поведінки із Вітою, а він дозволив їй вирішувати і тепер може все втратити.
У двір влетів вітерець, підіймаючи за собою листя і папірці, а тоді закрутився посередині двору, стаючи схожим на густий туман, що ледь поблискував у місячному світлі. Андрій, не відриваючи погляду від туману, повільно відступив у свою схованку.
Туман став щільним, як кокон, а тоді розлетівся, наче розвіяний вітром. Посеред двору стояла Віта і Андрій мало що не кинувся до неї. Навіть із своєї схованки він бачив, що Віта слабка і ледве стоїть на ногах. Андрій вагався лише мить, а коли зробив крок, Віта сховалась у тіні будинку за кілька метрів від нього і завмерла.
Андрій злякався. Він розумів, що Віта голодна і небезпечна, а зараз вона почула жертву, тому зачаїлась. Він нізащо не хотів би бачити, як їсть справжній вампір, але зробити нічого не міг. Якщо він спробує, то Віта вб’є його і байдуже, що вони домовились про співпрацю. Кириленко не сумнівався, що між ним і виживанням вона вибере останнє.
У двір увійшли чоловік та жінка і Андрієві стало по-справжньому страшно, бо то були її чоловік з коханкою. Для Віти це така нагода поїсти із задоволенням і, можливо, навіть вбити обох, а все спишуть на маніяка-вампіра.
Пара сварилась і не помічала нічого навколо, але Андрій не дослухався, він спостерігав за Вітою.
Притиснувшись до стіни, вона все більше злилась і ставала схожою на дику тварину, її тіло вигнулось, очі світились у темряві, він чув її важке дихання. Андрій бачив перед собою істоту, поглинуту бажанням вбивати, ще мить і вона стрибне. Хижак, страшний і прекрасний водночас.
Затамувавши подих, Кириленко спостерігав за всім, що відбувалось далі. А тоді Віта зникла. І зникла так несподівано, що Андрій, забувши про обережність, вибіг просто до того місця, де вона стояла ще кілька секунд тому.
– От холєра ясна! Невже не можна просто піти?
Андрій, сподіваючись, що Віта повернеться у готель, розвернувся і побіг.