Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Андрій сидів у кріслі і чекав, коли прокинеться Віта. Години злітали, а він почувався у пастці, перебираючи у голові різні варіанти і не знаходив правильного. Він не знав, що робити, як поводитись, що казати. Здогад здавався неймовірним, але єдино логічним поясненням і якщо це правда, то вона занадто небезпечна для нього.
Віта ворухнулась і Андрій, забувши про все, спостерігав за пробудженням. От тільки сьогодні вона прокидалась швидко і це виглядало так, наче щось налякало її.
Андрій подивився на її живіт і в цей момент Віта, різко сівши, перехопила його погляд. А може йому лише так здалось, бо вона залишилась холодною і далекою, як завжди. Її турбувало лише чи виконав він доручення. І зневага у відповідь.
– І ніякої вдячності. Думає, що допомагає батькам і дитині, а насправді це вампірське стерво дбає лише про своє виживання.
 Андрій вирішив, що зі злості не помітив, як сказав це пошепки, бо Віта перепитала, а тоді, здивовано звівши брови, зникла у ванні. Він нарешті розслабився.
Андрій швидше відчув погляд, аніж присутність і, обернувшись, зустрівся з нею поглядом. Здається, Віта навіть здивувалась, що він такий спокійний і це добре, хай думає, що він повністю покладається на неї. Але ж… вона стоїть, із мокрим волоссям, обмотана куцим готельним рушничком… наче навмисне…
Андрій подумки вилаявся і демонстративно відвернувся, чекаючи, поки Віта одягнеться.
– Давай домовимось, зараз ти мені не заважаєш, а потім ми вб’ємо вампіра і забудемо одне про одного назавжди. Я свого слова дотримую, а ти?
– А те, що ти досі жива, не доказ?
Андрій був певен, що вона не втримається. І справді – на мить ободок райдужки став пронизливо-червоним і вона повільно пішла до нього.
Кириленко інстинктивно зірвався з місця, перекинувши крісло. А тоді Віта змінилась, її погляд став м’яким, ніжним, а рухи плавними і повільними, вона зупинилась за пів кроку до нього і тихо сказала:
– Дякую за те, що я досі жива.
Андрієві здалось, що він втрачає розум, невже ця жінка становить небезпеку і здатна на вбивство? Вона така слабка та беззахисна, у погляді стільки ніжності, вдячності, вона потребує його допомоги та підтримки, його тепла та любові…
Віта самими кінчиками пальців торкнулась його грудей і тоді, коли він вже бачив продовження, швидко розвернулась і вийшла з кімнати. Андрія накрило такою потужною хвилею розчарування, що він вхопив перекинуте крісло і мало не кинув ним об стіну.
Досі він не міг собі пояснити, чому продовжує вперто провокувати її на агресію, а тепер нарешті зрозумів – це захист від реальності. А реальність така, що Віта йому більш ніж не байдужа. Хай він не здатен назвати це коханням, але він жадає її, як нікого доти. Навіть образ Ярини тьмяніє поряд з Вітою. А вона не сприймає його серйозно, грається. От і зараз, пішла у справах, а куди, не сказала. Про яке партнерство може йти мова? А якщо вона… пішла до вампіра?
Андрій зірвався з місця і вибіг на вулицю але Віти вже ніде не було.
– Холєра ясна! Куди ж тебе понесло? - він повільно і голосно видихнув, - так... вона ж турбується про дитину і обов’язково прийде перевірити, чи та ще з татком. Там і почекаю.
Андрій повернувся у номер, одягнув теплий светр, куртку і, замкнувши двері, швидко вийшов на вулицю.