Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Наступного ранку Злата прокинулася з чітким планом дій. Вона одяглася більш офіційно, ніж зазвичай — темна спідниця, біла блузка, темно-синій піджак. Волосся зібрала в акуратний хвіст, макіяж зробила мінімальним. Сьогодні вона йшла до декана, і хотіла виглядати серйозно і відповідально.

В сумку поклала зелений рюкзачок з розпискою Валерського, диктофон і заяву, яку вони з Сонею підготували ввечері. На зап'ясті, як завжди, красувався браслет з кулоном-ключиком — тепер це був не просто подарунок на день народження, а символ її трансформації і сили.

Соня чекала її у холі гуртожитку, напружено вдивляючись у вікно.

— Чорна машина все ще там, — сказала вона замість привітання. — І це точно не поліція. Я перевірила номери, вони зареєстровані на одну з компаній Терещенка.

— Очікувано, — Злата знизала плечима. — Він хоче мене налякати або дізнатися, куди я йду і з ким зустрічаюся.

— Детектив Марченко бачив запис? — запитала Соня, коли вони вийшли з гуртожитку і попрямували до університету.

— Так, відповів вранці, — кивнула Злата. — Сказав, що це прямий доказ спроби підкупу свідка, і вони додадуть його до справи. Також попросив повідомляти про будь-які нові контакти з Терещенком.

Чорна машина рушила за ними, зберігаючи дистанцію. Соня нервово озиралася, але Злата йшла рівно, не показуючи страху.

— Ти дійсно не боїшся? — тихо запитала Соня.

— Боюся, — чесно відповіла Злата. — Але не дозволю страху керувати мною. Я вже пройшла через це і знаю, як легко можна втратити себе, якщо піддатися залякуванню.

В університеті було як завжди людно, але Злата помітила, що тепер студенти дивляться на неї інакше — не з осудом чи цікавістю, а з повагою. Деякі навіть віталися, хоча вона їх не знала особисто. Її виступ на форумі змінив не тільки її статус, але й загальну атмосферу в університеті.

Біля кабінету декана вони зустріли Шумську, яка саме виходила з якимись паперами в руках. Побачивши Злату, вона зупинилася.

— А, Золотарьова, — сказала заступниця декана, розглядаючи дівчину своїм пронизливим поглядом. — Ви до декана?

— Так, якщо можна, — відповіла Злата, тримаючи в руках заяву.

— Зачекайте тут, — Шумська зникла за дверима кабінету і через кілька хвилин повернулася. — Декан прийме вас зараз. Заходьте одна.

Злата кивнула Соні, яка підбадьорливо стиснула її руку, і увійшла до кабінету. Декан Ковальчук сиділа за своїм масивним столом, переглядаючи якісь документи. Вона підняла погляд, коли Злата зачинила за собою двері.

— Сідайте, Золотарьова, — сказала вона, вказуючи на стілець. — Здогадуюся, що привело вас сюди.

— Дякую, — Злата сіла, тримаючи спину рівно. — Я хотіла б подати заяву про перегляд дисциплінарного покарання, накладеного на мене раніше.

Вона простягнула декану підготовлений документ. Ковальчук взяла його і швидко проглянула.

— У світлі нових обставин, — прочитала вона вголос, — а саме: активної співпраці зі слідством у розкритті корупційної схеми, публічного викриття порушень на студентському антикорупційному форумі, наявності документа, що підтверджує відсутність претензій з боку доцента Валерського... — вона підняла брови, дивлячись на Злату. — У вас є такий документ?

Злата дістала з зеленого рюкзачка розписку і подала декану.

— Це розписка від доцента Валерського, підтверджуюча, що він отримав від мене всі копії фотографій і не має претензій. Поліція перевірила її автентичність — підпис справжній.

Декан уважно вивчила документ, потім відклала його і зняла окуляри, протираючи їх серветкою.

— Знаєте, Золотарьова, — сказала вона після паузи, — ваша історія найдивовижніша з усіх, що мені доводилося чути за роки роботи в університеті. Ви почали з серйозного порушення, яке мало б призвести до вашого відрахування. Але замість цього ви опинилися в центрі розкриття найбільшої корупційної схеми в історії навчального закладу.

Вона подивилася на Злату оцінюючим поглядом.

— Більшість студентів у вашій ситуації спробували б просто приховати свою провину або втекти від відповідальності. Але ви відкрито визнали свої помилки і використали цей досвід, щоб допомогти іншим. Це... заслуговує на повагу.

Злата відчула, як напруження, що сковувало її з самого ранку, поступово відпускає.

— Дякую, — сказала вона тихо. — Я дійсно шкодую про своє початкове рішення шантажувати викладача. Але я вдячна за урок, який отримала, і за можливість виправити свої помилки.

Декан кивнула, беручи ручку і роблячи позначки на заяві.

— Я підтримую ваше прохання про зняття дисциплінарного стягнення, — сказала вона, ставлячи підпис. — Враховуючи всі обставини, зокрема вашу співпрацю зі слідством і внесок у викриття корупційної схеми, догана з вашої особової справи буде знята.

Злата відчула, як щось всередині неї нарешті розслабляється — наче останній вузол затягнутого ременя, що стискав її весь цей час, нарешті послабився.

— Дякую, — вона намагалася говорити спокійно, але голос все одно тремтів від емоцій. — Це дуже важливо для мене.