Читати книгу - "Шепіт Срібної Ночі, Аліса Воміель"

Якщо вона використає все, що залишилося, не залишиться нічого, аби стримати армію Велдросу. Не буде щита, щоб захистити замок. Не буде останнього захисту від ворожих чаклунів, які вже збиралися для фінального, смертельного удару.

Холодний дрижаки пробігли її тілом, коли вона відчула, як заворушилися духи — далекі й древні. Спостерігаючи. Очікуючи.

— Має бути зроблений вибір, — прошепотіли вони, голосами, схожими на подих вітру в кронах дерев, на останнє тління згасаючого вогню.

Погляд Доріана зустрівся з її очима, сповненими любові й чогось м’якшого — розуміння. Він знав. Завжди знав.

— Ні, — видихнув він. — Не витрачай це на мене.

Сльози затьмарили її зір.

— Ти не марнотрата.

Його хватка міцніше стиснула її зап’ястя, сила його згасала, але переконаність залишалася незламною.

Потужний поштовх струсонув замок. Вдалині здійнялися крики, лязг мечів і гуркіт полум’я, що пробивалося крізь камінь. Народ кликав її, кликав ту королеву, в яку досі вірив.

Вона залишалася єдиною, хто міг за них боротися.

Її серце розривалося від жорстокості вибору, що стояв перед нею.

Вона притиснула свій лоб до лоба Доріана, їхні подихи злилися воєдино. Остання мить. Останній дотик.

— Я люблю тебе, — прошепотіла вона.

Його рука тремтіла, коли він прибрав пасмо волосся з її обличчя.

— Тоді живи, Ліро.

Глибокий вдих.

Останній поклик до магії всередині себе.

Сила, що залишалася, була тендітною, тремтливою. Її було недостатньо, щоб виграти війну, але достатньо, щоб змінити хід битви.

Вона піднялася.

Вітер завив, коли останні іскри її магії спалахнули, закружлявши навколо неї, мов нитки золота й срібла, потріскуючи остаточністю.

Вона повернулася до поля бою, до стін замку, що вже не могли довго протриматися. Повітря було густе від диму, крики її народу лунали крізь ревіння вітру.

Ліра підняла руки.

Магія хлинула з неї яскравим вибухом світла, що прокотився полем бою, немов припливна хвиля. Вона вдарила по стінах замку, перековуючи їх у сяйнисту енергію, формуючи незламний щит сили. Він піднявся високо в небо, укутуючи королівство непохитною бар’єрною оболонкою.

Воїни Велдросу похитнулися, шоковані, коли магія розповсюдилася, відштовхуючи їх, змушуючи відступити. Ворожі чаклуни намагалися протидіяти, їхні заклинання зіштовхнулися з бар’єром, але магія Ліри прорізала їхні чари, мов згасаюча зірка, що вивільняє останній спалах.

Вона відчувала, як розплітається сама.

Її сила згасала з кожним пульсом магії, яку вона вкладала в щит. Світ навколо став розмитим, краї зору розчинялися в білому сяйві.

Голос Доріана прорізав хаос, відчайдушний, надломлений.

— Ліро! Ні — Ліро!

Її коліна підкосилися.

Останнє, що вона побачила, — це Доріан, що тягнувся до неї, його обличчя було перекошене від болю. Останнє, що вона відчула, — тепло його руки, що ледь встигла зловити її, перш ніж усе розчинилося в порожнечі.

Вибір Серця було зроблено.

Чи стане це її кінцем… чи початком чогось іншого?