Читати книгу - "Рілла з Інглсайду"

Я вчуся куховарити. Мене вчить Сьюзен. Колись я вже намагалася опанувати цю науку… а чи, по правді кажучи, Сьюзен хотіла навчити мене, а це зовсім інша річ. Тоді в мене нічого не вийшло, і я зневірилася. Але відколи хлопці пішли на війну, я хочу сама пекти їм тістечка й печиво, тож почала все спочатку й досягла непоганих результатів. Сьюзен каже, що вся річ у тім, як я вперто стуляю вуста, а тато запевняє, що тепер я підсвідомо хочу навчитися. Мабуть, обоє вони слушно кажуть. Так чи так, а я вже вмію пекти фруктовий пиріг і смачнюче пісочне печиво. Минулого тижня я поставила перед собою високу ціль і надумала випекти тістечка із кремом, але зазнала страшної невдачі. Вони вийшли з печі вбиті, як підошва. Я ще раз наповнила їх кремом, але вони не стали пухкіші. Думаю, Сьюзен потай зраділа. Вона справжня майстриня щодо цих тістечок; їй було б дуже сумно, якби ще хтось в Інглсайді навчився пекти їх так само добре. Цікаво, чи Сьюзен навмисне… але я не буду підозрювати її в лихих намірах.

Кілька днів тому до мене приходила Міранда Прайор. Вона помагала мені шити сорочки для воїнів. Усі називають їх „антивошивими“, але Сьюзен сказала, що така назва здається їй непристойною, і я запропонувала їй удатися до означення „спіднє від нужі“, як то робить старенький Горянин Сенді. Та вона похитала головою, а потім сказала мамі, що „нужа“ та „спіднє“ — це негодящі теми для розмов маленьких дівчаток. Вона жахнулася, коли в одному з листів до мами Джем написав: „Перекажіть Сьюзен, що нині я добре половив нужу — упіймав п’ятдесят три штуки!“ Сьюзен позеленіла й відповіла: „Пані Блайт, дорогенька, за моєї молодості порядні люди приховували, коли в них, на лихо, з’являлися… ці комахи. Я хочу вважати себе людиною достатньо широких поглядів, пані Блайт, дорогенька, та думаю, що таких речей краще не обговорювати“.

Доки ми з Мірандою шили ті сорочки, вона звірилася мені в усіх своїх бідах. Вона геть нещаслива. Вони із Джо Мілгрейвом заручені, а в жовтні Джо записався до війська й відтоді перебуває на вишколі в Шарлоттауні. Місяць із Баками розгнівався, як дізнався про це, і заборонив Міранді навіть розмовляти з ним. Бідолашного Джо щодня можуть відправити до Європи й доти він хоче побратися з Мірандою… отже, вони таки розмовляли, попри батькову заборону. Міранда теж хоче вийти за нього заміж, але не може й божиться, що це розіб’є їй серце.

— То чом би вам не втекти разом? — поцікавилася я.

Даючи їй таку пораду, я не перечила своєму сумлінню.

Джо — хороший хлопець, і подобався панові Прайору аж до самої війни. Я знаю, що Місяць із Баками невдовзі простив би Міранді, бо вона так чи так віддалася б, а йому потрібна помічниця в господарстві. Проте Міранда скрушно похитала сріблястою голівкою.

— Джо хоче, щоб ми так і вчинили, та я не можу. Коли мама вмирала, останнє її веління було: „Ніколи, ніколи не тікай із женихом, Мірандо!“ — і я обіцяла, що не тікатиму.

Мати її померла два роки тому й Міранда розповідає, буцім колись вона сама втекла, щоб побратися з паном Прайором. Та хоч мені не до снаги уявити Місяця з Баками героєм любовної історії, усе було саме так, і до кінця своїх днів пані Прайор гірко про це шкодувала. Їй тяжко жилося з Мірандиним батьком, і вона вважала, що то кара за втечу, отож і просила Міранду ніколи й нізащо не тікати самій.

Авжеж не можна радити дівчині порушити обіцянку, яку взяла з неї при смерті мати, і я не бачила жодного виходу, крім запропонувати Міранді покликати Джо до себе й побратися, коли батька не буде вдома. Проте Міранда відповіла, що нічого не вийде. Здається, Місяць із Баками щось підозрює, тому нікуди не від’їздить надовго, і, звісно, Джо не дістане відпустки першого-ліпшого ж дня.

— Ні, він поїде від мене, і його вб’ють… я знаю, що вб’ють… і я не переживу цього, — ридала Міранда, і сльози крапали дощем з її обличчя просто на антивошиві сорочки!

Я пишу так не тому, що хочу покепкувати із нещасної Міранди. Просто я вже звикла розповідати про все в комічному світлі, надто коли пишу Джемові, Волтеру й Кену, бо хочу повеселити їх. Мені жаль Міранду, яка любить свого Джо так сильно, як може любити когось лялечка із блакитної порцеляни, і яка страшенно соромиться пронімецьких поглядів свого батька. Здається, і вона зрозуміла це, бо сказала, що віддавна вже намірялася розповісти мені про своє лихо, адже я так співчувала їй упродовж минулого року. Навряд чи це правда. Я була неуважним, байдужим створінням — таким неуважним і байдужим, що нині мені сором згадувати про це… отже, виходить, тепер я змінилася.

Я хочу допомогти Міранді. Як весело й романтично це буде — улаштувати воєнне весілля, ще й позбиткуватися з Місяця з Баками. Проте досі ніхто не знає,