Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр." автора Микола Романович Литвин. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 104
Перейти на сторінку:
бойові дії. Але сталося неймовірне: знесилена і знекровлена українська армія провела блискучу наступальну операцію, і лише надзвичайні обставини не дозволили їй визволити столицю, до якої вона підійшла майже впритул.

Наприкінці травня уряд Петрушевича контролював лише клаптик галицької землі – Борщівський і частково Гусятинський, Чортківський та Городенківський повіти. Навала польських військ, які, заохочені Антантою, водночас вели бої на Волині й під Бродами із червоноармійськими частинами, зупинилася. До Збруча підступала і Червона армія. Отож, галицькі частини, знесилені, але ще не переможені, опинилися між двома вогнями. Нависла загрозлива тиша, яка могла обірватися у кожну мить. Президент Є. Петрушевич і Державний секретаріат надіялися на чудо: розраховували протриматися між ворогуючими сторонами доти, доки Париж (де Вища рада почала розгляд східногалицького питання) вирішить долю краю на користь його народу. Радянська Росія і Польща не хотіли зіткнення, що означало для них відкрити новий фронт. Затишок на фронті було використано для реорганізації командування ГА. Не без впливу Симона Петлюри, який не забув і не вибачив генералу М. Омеляновичу-Павленку непоступливості на ходорівських переговорах, Є. Петрушевич та його уряд звинуватили у невдачах головнокомандувача ГА, усунувши його з посади. На його місце надіслали 44-річного генерал-хорунжого Олександра Грекова[328].

Новий командувач, підтриманий майже всіма командирами корпусів і бригад, зумів переконати уряд у необхідності наступальної операції, опираючись на високий моральний дух галицького стрілецтва. Початком загального наступу став переможний бій за Ягільницю 7 червня. 8 червня взято Чортків – важливий стратегічний вузол на галицькому фронті. Розвиваючи наступ, генерал Греков об’єднав війська 1-го і 2-го корпусів під загальним командуванням М. Тарнавського і кинув їх на Тернопіль – Бучач. До Бучача перебралася Начальна команда. Разом з нею на фронт прибув Є. Петрушевич, який 9 червня у Бучацькому василіянському монастирі провів реорганізацію державного керівництва. Було прийнято рішення скасувати посаду президента та Державний секретаріат. Євгена Петрушевича оголошено диктатором, а функції уряду покладено на уповноважених, які призначались ним же.

Після визволення Тернополя 1-й корпус продовжував наступ на львівському напрямі. Він зайняв Золочів, Ожидів неподалік від Львова. До галицької столиці залишилося з півсотні кілометрів. Під натиском частин 2-го корпусу генерала М. Тарнавського 11 червня противник евакуював свої війська із Станиславова. Але йому вдалося зосередити в районі Бережан шість куренів і закріпитися на березі Ценівки. 21 червня поляків відкинуто до Рогатина. Наступного дня передові сотні наштовхнулися на сильну ворожу оборону вздовж Гнилої Липи, і знову корпус Тарнавського втягнувся у запеклі бої.

Успіх стрілецтва сколихнув увесь край. Щонайменше 90 тис. добровольців зголосилися до війська. Однак через нестачу зброї до війська було зараховано лише 15 тис. стрільців. Під час контрнаступу українських військ поляки зазнали відчутних втрат: 2121 осіб, з них 156 вбитими, 222 полоненими і 1743 пораненими. Генерал Ю. Галлер бомбардував Варшаву благальними телеграмами, лякав непередбаченими наслідками, якщо не отримає допомоги. Вона надійшла – 26 червня до Львова прибув і сам Ю. Пілсудський. Відтак польські бойові ряди зросли до 38 613 багнетів, 2144 шабель, 797 кулеметів і 207 гармат. В ГА на той час було лише 24 300 багнетів, 400 шабель, 367 кулеметів і 144 гармати.

На Холмсько-Волинському фронті Армія УНР була втягнута у бої не лише проти поляків, але й проти більшовиків. У цей час дипломатія УНР зав’язала контакти з Варшавою, яка теж шукала союзника у антибольшевицькій боротьбі. 1 червня С. Петлюра ліквідував фронт на Волині, а із залишків Холмської і Північної груп сформував 4-ту Сіру дивізію і Волинську групу, які втягнулися у бої проти більшовиків. Відтепер Варшаві можна було сконцентрувати свій воєнний потенціал для розгрому ГА. 28 червня по всьому фронту від Бродів до Калуша поляки перейшли у рішучий наступ. Галицька армія була змушена відступити до Збруча, на з’єднання з Дієвою армією УНР. Проте мрія про синьо-жовтий прапор над львівською ратушею залишилася мрією.

Встановлення польської влади

Незважаючи на воєнний стан, польська адміністрація прагнула надалі стабілізувати громадсько-політичне і фінансово-господарське життя східногалицької столиці. За ініціативою місцевих політиків-ендеків, представників Польської військової організації створено надзвичайний орган – Тимчасовий комітет радних (Адам Скарбек, Юзеф Нойман, Казімеж Світальський та ін.)[329]. 22 листопада знову видруковано «Kurier Lwowski» і два номери мілітарного часопису «Pobudka».

За участю Тимчасового комітету створено Раду міста, яка 25 листопада 1918 р. ухвалила рішення про входження Львова до відродженої Польщі. Організовано магістрат у складі 18 департаментів (ґмін, податків, господарства, військовий, шкіл і віровизнання, мистецтва, архів та ін.). Його президентом обрано Юзефа Ноймана, а віце-президентом Марцелі Хлямтача.

Особлива увага приділялася комунальному господарству. 17 грудня 1918 р. відновив роботу міський газовий заклад, 9 травня 1919 р. запущено рух трамваїв. Організовувалися сиротинці. Відновлювалося електроосвітлення центру міста – вул. Леона Сапєги, Коперника, Сикстуської, Личаківської, Городоцької, Зиблікевича, Академічної, Ринку. Ремонтувалися вуличні студні, мощені дороги, будівлі сейму, головної пошти, Оссолінеуму. Для прибирання вулиць 1919 р. у Відні закуплено шість спецавтомобілів. У травні того ж року знову відкрив двері для відвідувачів Художньо-промисловий музей. Нарешті, у червні 1919 р. для удосконалення управління міста вибрано комісію захисту майбутнього Львова (Komisja Obrony Przyszłości Lwowa), до якої ввійшли: президія міста, обрані радні, колишні посли до Ради міста[330].

Про недавню війну у місті ще нагадували невеликі стихійні поховання українських і польських вояків та цивільних біля Політехніки, в паркових зонах, які поступово почали ліквідовувати і переносити на міські цвинтарі. У 30-ті роки українська громадськість впорядкувала на Янівському цвинтарі величний меморіал Галицької армії. Щороку на Зелені свята та 1 листопада там відбувалися національно-патріотичні панахиди. На початку 70-х років радянська влада знищила цей меморіал, який було відновлено лише в період незалежності України. Постав з руїн і цвинтар польських орлят на Личаківському цвинтарі Львова. Цвинтарні війни по обидва боки кордону поступово переходять у наукові дискусії та спільні екуменічні молитви на двох меморіалах.

Пропозиції більшовицького Харкова

Затримка операції під Бережанами, невиправдано повільні темпи наступу лівого крила, негайне припинення боїв Червоною Армією і переговори з Директорією про перемир’я дозволили польському командуванню підтягнути значні резерви і серйозно посилити війська галицького фронту. Співвідношення сил різко змінилося на користь поляків. До того ж двадцять днів безперервних боїв до краю виснажили людей. А головне – бракувало боєприпасів. Ще в Бучачі, коли на фронт прибув Є. Петрушевич, начальник штабу 2-го корпусу полковник А. Шаманек доповідав диктатору про катастрофічний етап з набоями для стрільців. Але той нічого не міг вдіяти, бо Петлюра не підтримав «самовільний» наступ галичан. До речі, ще

1 ... 47 48 49 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."