Читати книгу - "Гробниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гробниця" автора Кейт Мосс. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 170
Перейти на сторінку:
спробувала виконати один психологічний трюк, якому навчилася вже давно: викликати в пам’яті приємні спогади, щоб вони витіснили спогади неприємні. Завжди, коли в її пам’яті виринав образ Жанети, котра ридма ридає, Мередіт одразу ж намагалася замінити його голосом Мері. От і зараз їй теж удалося навіяти собі її голос. Фрази, якими матері зазвичай шпетять дітей. Мередіт часто чула їх, коли приходила додому в штанцях, порваних на колінах, уся подряпана та в саднах. Якби Мері була цієї миті поруч, вона б неодмінно стала докоряти їй за те, що вона гуляє сама, що пхає носа, куди не слід, — точнісінько, як у дитинстві.

Та сама стара пісня.

Хвиля туги за домівкою наринула на Мередіт. Уперше відтоді, як прилетіла до Європи два тижні тому, вона по-справжньому захотіла опинитися вдома, подалі від негараздів, зручно вмоститися з книжкою в улюбленому фотелі й загорнутися в ту стару картату ковдру, яку Мері пошила для неї, коли в п’ятому класі їй цілий семестр довелося просидіти вдома. Їй закортіло бути там, а не вештатись самотньо в Богом забутому куточку Франції, переслідуючи мрію, яка може виявитись нездійсненною.

Змерзла й нещасна, Мередіт зиркнула на годинник. Минуло лише п’ятнадцять хвилин відтоді, як вона вийшла зі свого авта. Молода жінка розчаровано зітхнула. Навряд чи дорогу вже розчистили. Замість повертатися по алеї, вона рушила стежкою, що йшла вздовж задвірків, які виходили до річки. Звідти їй було добре видно бетонний корпус басейну, як і навіс на підпорах над стежиною. Під цим кутом обриси будинків виглядали чіткіш окресленими й більш виразними. Мередіт побачила, яку сутінках засвітилися зеленуватим вогником очі кота, що крався поміж підпорками басейну. То тут, то там виднілися купки сміття, шматки паперу, пластикові пляшки, що їх прикотив вітер і які чіплялися то за цеглину, то за жмут дроту.

Річка забирала вправо. На протилежному березі Мередіт помітила арковий прохід у стіні, який вів у річкову долину з горішньої вулиці й виходив просто до стежини вздовж річки. Уже ввімкнули ліхтарі, і вона раптом уздріла стару жінку у квітчастому купальному костюмі та шапочці. Вона лежала на спині у воді посеред кам’яного кільця, а її акуратно складений рушник був на березі. Мередіт пройняв дрож від думки про холодну воду, а потім вона спостерегла пару, що підіймалася над водою. Поряд із жінкою стояв старий чоловік і витирав рушником своє тендітне, вкрите зморшками, засмагле тіло.

Мередіт віддала належне їхній хоробрості, хоча, на її думку, це був не найкращий спосіб провести холодний жовтневий вечір. Вона спробувала уявити ті славетні дні на рубежі століть, коли Рен-ле-Бен був квітучим курортним містечком. Купальні кабіни на колесах, пані й панянки в старомодних купальних костюмах входять у гарячу лікувальну воду, а їхні слуги та служниці стоять позаду них на цьому самому березі.

І знов уява підвела її. Немов театр, де опустили завісу й адміністратор вимкнув світло, Рен-ле-Бен виглядав надто занедбаним і покинутим для такого польоту фантазії.

Вузькі сходи без перил виводили на пофарбований у блакитний колір пішохідний металевий місток, що сполучав правий берег із лівим. Мередіт уже мала нагоду запам’ятати його назву — LE PONT DE FER. Саме поблизу нього вона й залишила свій орендований автомобіль.

Мередіт видерлася сходами нагору. Назад, до цивілізації.

РОЗДІЛ 29

Як Мередіт і підозрювала, дорогу й досі не розблоковували. Орендоване авто стояло там, де вона його залишила, — за блакитним «пежо». До них приєдналися ще два авта, залишені власниками на тротуарі.

Мередіт пройшла головною вулицею повз парк імені Поля Курана до ліхтарів, а потім завернула праворуч угору на дуже круту дорогу, яка, здавалося, йшла просто вглиб гори. Насправді ж вона вела до автостоянки, яка, з огляду на майже порожнє містечко, була навдивовижу запрудженою машинами. Мередіт побачила дошку оголошень для туристів — по-сільському грубуватий щит, котрий рекламував місцеві цікавинки: L’Homme Mort, La Cabanasse, La Source de la Madeleine, а також сільський маршрут до сусіднього села Рен-ле-Шато.

Дощу не було, але повітря стало вологим. Звуки лунали приглушено й тихо. Мередіт пішла далі, вдивляючись у проходи, які, здавалося, вели в нікуди. Вона йшла, поглядаючи на яскраво освітлені вікна будинків, а потім тією самою дорогою повернулася на головну вулицю. Прямо перед нею показалася мерія з французьким блакитно-біло-червоним прапором, що майорів у вечірньому небі. Мередіт повернула ліворуч і опинилася на Пляс де Дьо Рен.

Вона трохи постояла, всотуючи в себе місцеву атмосферу. Праворуч розташовувалась гарненька піцерія з дерев’яними столиками, винесеними на тротуар. Лише два з них були зайняті: за ними сиділи дві групи англійських туристів. За одним столиком чоловіки розмовляли про футбол та американського композитора Стіва Райха, а жінки — одна з короткою стильною зачіскою, друга з прямим світлим волоссям до плечей, а третя з каштановими кучерями — розпивали пляшку вина, обговорюючи найостанніший детектив від Єна Ренкіна. За другим гомоніла компанія студентів. Вони наминали піцу й запивали її пивом. На одному з хлопців була поцвяхована куртка з блакитної шкіри. Другий теревенив про Кубу та Латинську Америку зі своїм темноволосим приятелем, біля ніг якого стояла невідкоркована пляшка «Піно Гріджіо», а ще один хлопець, трохи молодший, щось читав. Останній член гуртка, гарненька дівчина з рожевими пасмами волосся, окреслювала руками в повітрі квадрат, наче позначаючи сцену для фото. Проходячи повз них, Мередіт усміхнулася, пригадавши власні студентські роки. Дівчина помітила її посмішку й теж усміхнулась у відповідь. У дальньому кутку площі Мередіт побачила вежу з одним дзвоном, яка вивищувалась над дахами прилеглих будинків, і здогадалася, що перед нею церква.

Вона пішла по брукованій доріжці, що вела до церкви Святих Цельса та Назарія. Над непоказним ґанком, відкритим усім стихіям із північного та південного боків, висіла єдина лампочка. На ґанку стояли два столи. Вони були порожні й виглядали якось недоречно.

Коло дверей була дошка оголошень для парафіян, на якій висіла об’ява, що церква працює з десятої ранку до сутінок, окрім днів, коли справляють свята, вінчання й похорони. Утім, коли Мередіт посмикала ручку, двері не відчинилися, хоча всередині церкви світилося.

Жінка глянула на годинник. Пів на сьому. Мабуть, вона спізнилася на лічені хвилини.

Мередіт обернулася. На протилежній стіні була меморіальна дошка з іменами чоловіків із Рен-ле-Бена, котрі зложили свої голови під час Першої світової війни.

На славу тих, що впали, як герої. «А чи буває смерть геройською?» — спитала себе Мередіт, пригадавши молодика в уніформі на пожовклій фотографії. Потім їй подумалося про

1 ... 47 48 49 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гробниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гробниця"