Читати книгу - "Сезон гроз"

Хлопці трави косять,

Баби сіно носять,

В небо поглядають,

Дощу не бажають.

Ми на горі стали

І дощ настрахали,

Френзлями махаєм,

Хмари розганяєм.

— I da capo! Під це добре марширувати, правда?

— Повільніше, Аддаріо!

— Повільніше не можна! Це маршова пісня! Маршова ритміка і розмір!

* * *

На горбі біліли рештки муру, видно було також руїни будинку і характеристичної вежі.

Саме по цій вежі Геральт розпізнав святиню — не пам’ятав, якого божества, але чув про нього те й се. Раніше тут мешкали жерці. Згідно з плітками, коли їх ненаситність, розпуста і збочення перейшли всі межі, навколишні мешканці вигнали жерців і загнали їх у лісові хащі, де вони, згідно з тими ж плітками, зайнялися навертанням лісових потвор. З незначними результатами.

— Старий Ерем, — визначив Аддаріо. — Тримаймося маршруту і цінуймо час. До вечора дійдемо до Борової Клявзи.

* * *

Струмок, вздовж якого вони мандрували, вгорі шумів на каменях і шипотах, а внизу розливався, утворюючи широку заплаву. Причиною цього була дерев’яно-земляна загата, яка перегороджувала течію. При загаті йшли якісь роботи, увихалася там група людей.

— Ми в Боровій Клявзі, — сказав Аддаріо. — Конструкція там внизу — це клявза і є. Використовується для сплавляння лісу. Річка, як бачиш, сама по собі несплавна, маловодна і мілка. Отож воду запирають, нагромаджують ліс, а потім відкривають шлюзи. Піднімається велика хвиля і несе ліс з собою. Цим способом сплавляють дерево для виробництва деревного вугілля. Деревне вугілля…

— Необхідне для виплавки заліза, — закінчив Геральт. — А металургія — то найважливіша і найдинамічніша галузь промисловості. Знаю. Недавно пояснив це мені один чародій. Обізнаний з вугіллям і металургією.

— І не дивно, що обізнаний, — пирснув краснолюд. — Чародійському Капітулу належить більшість паїв у спілках промислового центру під Горс Веллен, а кілька металургійних заводів є їх виключною власністю. Чародії здобувають чималий прибуток з металургії. З інших галузей промисловості теж. Може, й заслужено, зрештою, це переважно вони і розробляли технології. Але могли б припинити оману й чесно зізнатися, що магія — це не філантропія і не доброчинність, а промисел, розрахований на прибуток. Та що я там кажу, сам знаєш. Ходи, там є корчемка, відпічнемо. А доведеться й заночувати, бо смеркає.

* * *

Корчемка не цілком заслуговувала на таку назву, та й що в цьому дивного? Обслуговувала дереворубів і бокорашів[31] з клявзи, а тим все одно, що пити, лиш би пити. Шопа з дірявою стріхою, піддашшя, підтримуване жердками, кілька столів і лав з недбало обструганих дощок, камінна жаровня, — більшого комфорту місцева спільнота не потребувала і не очікувала, істотними були тільки бочки за перегородкою, з яких корчмар точив пиво, та ще, при нагоді, ковбаса — якщо корчмарка мала охоту й настрій, то за окрему оплату припікала її над жаром.

У Геральта з Аддаріо потреби вищими не були, тим паче, що пиво виявилося свіжим, зі щойно відкритої бочки, а кількох компліментів виявилося достатньо для того, щоб корчмарка згодилася підсмажити й подати їм рондель кишки-кров’янки з цибулею. Після цілого дня мандрівки по лісах кишка, на думку Геральта, ніскільки не поступалася телячій гомілці, тушкованій з овочами, кабанячій лопатці, калкану в чорнилі каракатиці та іншим шедеврам шеф-кухаря остерії «Natura Rerum». Хоча, зізнатися, він дещо тужив за цією остерією.

— Цікаво, — Аддаріо жестом прикликав корчмарку і замовив чергове пиво, — чи відома тобі доля цього пророка?

Перш, ніж сісти за стіл, вони оглянули замшілий камінь біля столітнього дуба. Літери, викарбувані на зарослій поверхні моноліту, сповіщали, що саме на цьому місці, в день свята Бірке року 1133 post Resurrectionem пророк Лобода виголосив проповідь для своїх учнів, а обеліск для вшанування цієї знаменної події фундував та встановив Спіридон Аппс, майстер-шмуклер[32] з Рінде, крамниця на Малому Ринку, якість висока, ціни доступні, ласкаво просимо.

— Знаєш, — Аддаріо відшкріб від дна рондля залишки кров’янки, — історію цього Лободи, званого пророком? Я, звісно, про справжню історію?

— Не знаю жодної, — відьми́н витер рондель хлібом. — Ні справжньої, ні вигаданої. Я нею не цікавився.

— Ну то слухай. Трапилося це тому сто років з хвостиком, здається, невдовзі після дати, вирізьбленої на цьому камені. Як добре відомо, сьогодні драконів майже не залишилося, хіба що десь у диких горах і пустках. Тоді, натомість, було їх більше і неабияк дошкуляли. Звикли, гади, що пасовиська, повні худоби, — це великі їдальні, де можна нажертися вдосталь і без зусиль. Ще щастя для селян, що навіть великий гад обмежувався одною-двома учтами на квартал, але ж і жер стільки, що міг знищити скотарство, особливо коли завзявся на якусь околицю. Один, величезний, завзявся на певне село у Кедвені. Прилітав, з’їдав кілька овець, дві-три корови, а на десерт ще й ловив собі кілька коропів у ставку. Тоді жахкав вогнем, підпалював стодолу чи стіг, — і летів собі.

Краснолюд ковтнув пива, гикнув.

— Селяни намагалися відстрашити змія, вдавалися до всяких пасток і підступів, але даремно. І от вийшло так, що до поблизького Бан Арду приблукався тоді з учнями саме той Лобода, вже тоді знаменитий, прозваний пророком і вшановуваний товпами вірних. Селяни попросили в нього допомоги, він, як не дивно, не відмовив. Коли дракон прилетів, Лобода пішов на пасовище і став виганяти змія екзорцизмами. Дракон спершу обпалив його вогнем, як качку. А потім проковтнув. Отак попросту – ковтнув. І відлетів у гори.

— Це вже кінець?

— А ні, слухай далі. Учні пророка плакали, розпачали, потім прикликали слідопитів. Наших, себто краснолюдів, обізнаних у драконячих питаннях. Вони місяць розшукували дракона. Стандартно, йдучи слідами куп, накладених змієм. А учні при кожній купі падали на коліна і греблися в ній, ревно плачучи і виловлюючи залишки свого навчителя. Врешті, укомплектували цілість, чи, правильніше, те, що вважали цілістю, а що насправді було хаотичною мішаниною не надто чистих людських, коров’ячих і баранячих кісток. Це все лежить сьогодні у саркофагу в святині у Новіграді. Як чудотворна реліквія.

— Аддаріо, зізнайся, що ти все це вигадав. Або неабияк прикрасив.

— Звідки така підозра?

— Звідти, що я часто пристаю з певним поетом. А той, коли має до