Читати книгу - "Комедії"

До біса! Спільного не знати нам шляху!

У вас прислужливість — неначе крам роздрібний

Мені ж загальний друг у друзі непотрібний.

Якщо вам рівні всі, то мовлю навпростець:

Дружінню нашому і злагоді кінець!

Філінт

У колі вищому ми місце посідаєм —

І, певне ж, мусимо коритися звичаям.

Альсест

Ні, ні! Карати ми повинні без вагань

Ганебний вимін цей олживих вихвалянь,

Людьми буть чесними, неправді не служити

І скрізь по щирості, по правді говорити,

Що з серця не іде — ніколи не казать

І почуттів своїх під маску не ховать.

Філінт

А єсть же випадки, як мова та сердечна

Виходить і смішна, і зовсім недоречна.

Буває — я прошу не брати цього в гнів, —

Коли розумний той, хто думку потаїв.

Ну, чи ж годилось би, зміркуйте пак самі ви,

Щоб завжди ми були одверті та правдиві?

Невже коли нам хто нелюбий між людьми,

То це й освідчити йому повинні ви?

Альсест

Так.

Філінт

Що? Емілії старій би ви сказали,

Що кокетерія уже їй не пристала

І що фарбується вона собі на стид?

Альсест

Авжеж.

Філінт

Що Дорілас давно усім набрид,

Що варить при дворі із кожного він воду,

З одваги чванячись та з діл свойого роду?

Альсест

Сказав би.

Філінт

Жарти це!

Альсест

До жартів не мастак;

Нікого жалувать не хочу аніяк.

Зболіли очі вже і при дворі, і в місті,

Звичаї бачивши гидотні та нечисті!

Бере нудьга мене, пече мене одчай,

Що наоколо люд зіпсований украй,

Що всюди, де поткнусь, — брехня, лукавство, зрада.

Та підступи бридкі, та лестощів принада.

Несила! Гнів кипить! Я весь немов горю

І цілий світ ладен покликати на прю.

Філінт

Занадто ви вдались, філософе, в досаду,

На все озлившися і смішно, і без ладу.

Братів ми з вами тих нагадуєм тепер,

Що в «Школі для мужів» намалював Мольєр…

Там…

Альсест

А, лишіть свої безглузді порівняння!

Філінт

Та ні-бо, — ви свої покиньте нарікання.

Чи ж переробите натуру ви людську?

А як одвертість вам припала до смаку, —

Скажу не криючись: з химери цеї всюди

Плечима знизувать і кпити будуть люди,

А хіть до осудів нестримана така

Вам тільки дасть ім’я смішного дивака.

Альсест

То й добре, лихома! Я радий цьому, радий!

Чого ж хотіти ще з мерзенної громади?

Та тільки гнів мене несвітський би схопив,

Коли б розумного я слави в них зажив.

Філінт

Виходить, ворог ви всьому земному роду?

Альсест

Так, я ненавиджу безмірно цю породу!

Філінт

Скажіть: невже-таки між смертними всіма

На жадні винятки і місця вже нема?

Запевне, є й тепер особи, гідні шани…

Альсест

Ні! Осоружні всі, на кого око гляне:

Одні — що у гріхах купаються бридких,

А ті — що ставляться поблажливо до них,

Того шляхетного обурення не мавши,

Що вчинки нам лихі будити мають завше.

Ну, от негідник той, що я суджуся з ним!

Таже діла його відомі добре всім.

Хоч маска на виду, але й з-під маски знати,

Що може кожного він зрадити, продати.

Вимовні погляди і солодощі слів.

Хіба наївних лиш одурять новаків.

Всім знаний вискочень, шахрай над шахраями.

У панство брудними пропхався він шляхами, —

І знавши, за яку придбав собі ціну

Тепленьке місце він і розкіш голосну,

Честь ображається, сумління червоніє.

Складіть позаочі, які лиш на землі є,

На нього прикладки, поганцем назовіть,

Назвіть дурисвітом, — ніхто не захистить,

Бо шану має він облудну і нікчемну.

А гляньте, як усі його вітають чемно,

Як усміхаються, розточують слова!

Як чесним людям він посади вирива!

А! Серце крається од муки і страждання

З того ганебного підлоті потурання, —

І часом я ладен в пустиню утекти

Від галасливої людської суєти.

Філінт

Ох, боже! Не страшіть неласкою такою

І над натурою ви згляньтеся людською.

Хоч вади і гріхи у ній знайдемо ми,

Та як доводиться нам жити між людьми,

То треба у всьому додержувати міри

І до моральності не братись надто щиро.

Правдивий розум нам обачність каже мать —

Ба навіть мудрістю не слід надуживать.

Колишніх поколінь чеснота непохитна

За наших з вами днів, мій друже, не розквітне!

Нам бездоганності уже не осягти;

Покірно мусимо за часом ми іти.

Це ж безум: повставать на тисячі — одному!

Переробити світ не до снаги нікому.

Багато, як і ви, я налічити б міг

Речей, що кращими волів би бачить їх,

Але без осуду гучливого дивлюся

І гніву марному, як ви, не піддаюся.

Людей беру таких, які вдались вони:

Що чиниш ти, мовляв, і далі те чини, —

І рівний мудрістю із вашою злобою

Мій шлях, позначений девізом супокою.

Альсест

Скажіть, добродію: невже ж таки нічим

Не похитнути вас у супокої тім?

Якби вас той продав, кого ви другом звали,

Якби добро од вас шахрайством виривали,

Якби хто поговір на вас лихий пустив, —

Чи справді ви й тоді не удались би в гнів?

Філінт

Ні! Всі оті-гріхи, мені і вам відомі,

Людському родові властиві і питомі,

І ображатися чи сердитись мені,

Що вколо стільки зла, підступності, брехні, —

Це дивувать, чому жадна шуліка м’яса,

Чому жорстокий вовк, а мавпа хитра й ласа.

Альсест

Як! Дав би я себе ганьбити, окрадать

І не… А, сто чортів! Волію замовчать,

Щоб неподобні ці спинити міркування.

Філінт

І справді, тут було б на часі вже мовчання.

Вам краще об суді подумати своїм,

Аніж на ворога метать словесний грім.

Альсест

Не хочу я того, і край усій розмові.

Філінт

Хто ж помагатиме у справі вам судовій?

Альсест

Хто? Правда і закон — помічники мої.

Філінт

А завітаєте ж, проте, до судії?

Альсест

Нащо? Хіба ступив я на криву дорогу?

Філінт

Ні, але ворог ваш для діла для свойого

Пролізе…

Альсест

Байдуже! Я зважився чекать

На вирок совісний.

Філінт

Ой, можете програть!

Альсест

Я й кроку не ступлю: хай станеться, що має.

Філінт

А той підлеститься…

Альсест

Мене це не доймає.

Філінт

Глядіть, проскочите.

Альсест

Та й не від того я.

Філінт.

Але ж…

Альсест

Ото душа потішиться моя!

Філінт

Чому ж нарешті ви…

Альсест