Читати книгу - "Грот афаліни"

— Пуол?!

— Не називався, а моє ім'я випитав. Усе цікавився хто тут працює, як звати. Питав, скільки тенісок ми маємо з емблемою, чи можна їх де-небудь купити.

— Цікавився тенісками?! От воно що… І хто б міг подумати!.. Невже він… — здивувався вголос.

— Ти про що? — В очах Гуги все-таки відбилося непорозуміння, навіть переляк.

— Нічого, нічого… Це я, мабуть, стомився сьогодні. Ледве витурив туристів на берег. Повітря вичерпується, а їм усе мало: ще оце, ще оте, ще осюди… — Радж розсмикнув на грудях «блискавку», розгорнув камзол-сорочку, виставив руки: — Допоможи зняти.

Гуга стягував камзол, і рукава загорталися, виверталися наверх жовтим.

— Ніяк не уявляю, як костюм допомагає під водою, У нього ж все одно набирається вода.

— Трохи набирається. Але та, що набирається, стає теплішою від тіла, а свіжа майже не надходить. Зовсім без костюма заклякнеш, — сказав Радж.

— Чим ти миєш зсередини? Я — порошком… Може, допомогти тобі?

— Я сам… Ти тільки акваланги порозбирай. Не казав той земляк… чи прийде ще?

— Не казав. Мабуть, прийде.

Гуга порозбирав на лавці акваланги, розклав частини.

— Ну дякую, братухо. — Раджу хотілося побути самому, подумати про все. Але Гуга не відходив.

— Знаєш… — притишив він голос до шепоту. — Я трохи почув, про що Судзір з тим говорить. Про дельфінів говорили… Але по-англійському, то я мало зрозумів. Гість щось назве, якусь цифру, а Судзір: «Ноу, ноу, ноу…» — і свою цифру. Торгуються про щось… А ще знаєш, звідки добре чути, що в «резиденції» робиться? З душової, звідти, де шафочки стоять.

Радж устиг сказати: «Ціка-аво!..» — і побачив, що з того боку до басейна підходять Малу і Пуол, у земляка в руках якийсь газетний згорток. Гуга прошепотів: «Той самий…» — і пішов до дельфінів — догодовувати.

Радж відстебнув з правої литки піхви з крисом, почав швидко знімати з себе штани, сів на лавку. Поки Малу і Пуол переходили через горбатий мостик, він стояв уже в самих плавках. Малу підняв руку, вітаючи Раджа, і повернув до Гуги.

— Здоров, друже мій! — нібито зрадів Раджу Пуол, подав руку.

— Здоров, — стримано подав руку і Радж, пронизливо глянувши йому в очі. Пуол одразу відвів погляд, подивився на Гугу. І знову обернувся до Раджа, надав привітного виразу обличчю.

— Гарно в тебе тут. Робота ж по блату!

— А що ти розумієш у моїй роботі, що знаєш про неї? Нічого… Ото й з висновками не поспішай.

— По блату, по блату… От, аби мені таку роботу! Ти б закинув слівце про мене перед містером… містером… як його…

— Крафтом… Нема чого закидати, бо брати він нікого не збирається. Кажи одразу, що хотів, бо в мене ще багато роботи.

— Перестань морщитись, як сушена копра. А може, зуби болять? Забув хіба, що ми були друзями?

— Не треба лицемірити. Ніколи ми друзями не були.

— А я до тебе зі всією душею. Завжди! Нам і тепер треба триматися один одного. Хоч і не на Біргусі ми, порозкидало нас, як вітром… Давай зайдемо кудись, посидимо, поговоримо про життя-буття.

— Розбагатів?

— Г-гм… І поганий коваль може добру річ викувати, — він розгорнув газету і поплескав гаманцем по долоні. — Для друга мені нічого не жалко.

— На крадені я не звик.

— Ху, і що за слова в тебе якісь… Просто допоміг одному товстосумові потратити гроші. Тут у вас такі можливості — у-у-у… Так і ти допоможи мені від цих грошей позбавитися, а то сили в самого не вистачить.

«М'яка в тебе циновка, а спати — боки намуляєш», — не вірив Радж у його добрі наміри.

— Сідай… — показав на лавку, — і чекай. Мені треба ще помити костюм, повісити його сушити. — Радж пішов зі своїм гідрокостюмом у душову. Уже зсередини крізь віконце у дверях побачив, як Пуол відразу ж кинувся до піхов з крисом. «Аг-га…» — пробурмотів Радж. А Пуол витягнув кинджал, виважив у руках, полюбувався лезом, з ляскотом загнав на місце, обережно поклав, сів на лавку, закинув ногу на ногу, а руки врозкид на спинці, підборіддя вгору…

Радж відступив, пропускаючи австралійців, які вже і сполоснулися і переодяглися: «Будь ласка! Нема за що дякувати! Захочете ще — приходьте, будемо раді!» — сказав на прощання.

Пуол нетерпляче крутився на лавці. Час від часу Радж підходив до дверей, щоб подивитися, як він поводиться. І бачив, що нерви в земляка на зводі: то тарабанить пальцями по спинці лавки, то дриґає ногою, то походжає: три кроки в один бік, три — в другий. Радж прокричав із-за дверей: «Вже, вже, кінчаю!»

Потім вийшов, костюми кинув угору на кущі. Частини механізмів і балони попереносив до себе в комору, порозкладав на полицях сохнути, переодягнув плавки, надів святкові штани. Хотів і сорочку одягти святкову, все-таки доведеться йти в ресторан чи в бар, та раптом усміхнувся сам собі й натягнув на плечі стару теніску з емблемою дельфінарію. Теніска застряла трохи на плечах, закотилася, вивернувся лівий бік рубця з вилинялими літерами «R. S.». Так і пішов із сандалетами в руках до Пуола.

— Обсмикни! — обернувся до нього спиною.

— Ага… Зараз… — Пуол тремтячими руками засмикав низ теніски. Радж посміхнувся і пішов у душ, щоб обполоскати від піску ноги, взутися. На Пуола нібито не дивився, але краєм ока бачив, яке витягнуте в нього і посіріле обличчя.

Крізь щілину дверей з душової ще раз глянув на Пуола. Земляк то сідав, то підхоплювався на ноги, потім сів, витер рукою лоб, видихнув повітря на всю силу — і раз, і вдруге, ніби задихався…

«Ось ти й відкрився, голубчику… Тепер я знаю, яка ти пташка…» Але вийшов Радж з душової спокійний, навмисно ще підійшов до лавки: «Ах, забув!», забрав піхви з кинджалом, заніс у комору. Вийшов, замкнув двері.

— Я до ваших послуг, сер! — і кинув у кишеню ключ.

3

Вони йшли, поряд. На вулиці товклося багато людей, був улюблений курортниками час вечірнього моціону, саме в розпалі роботи нічних гендлярів. Тому йти поряд було важко, часто перехожі роз'єднували їх, ніби клинами, в сторони. Ні Раджеві, ні Пуолу не хотілося опинитися позаду або спереду один одного. Пуол жваво розмахував руками. Обидва були неприродно збуджені, і ніхто навіть подумати не міг, що це йшли два смертельних вороги. Двобій-поєдинок, ніби вибух міни, міг спалахнути між ними щомиті, і тільки він міг покласти край напруженню.

Пуол говорив і говорив, а жестикулював так, ніби відмахувався од