Читати книгу - "Приворотне зілля"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я їй сказала, що нічого не було. Це ж правда?! А вона мені не вірить. Каже, коли щось там таке, задавлю своїми руками. А ми ж нічого не робили! Правда?
Лейтенант прокашлявся і нарешті вичавив з себе:
- Ну правда. Вобщем.
Майор за парканом, у свою чергу, похитав головою. Сукня була окремо, дівчина, судячи з усього, окремо, і вони нічого не робили! Цікаво!
- Я насилу упросила її батькові не говорити. Але, знаєш, мені здається, вона щось таки розказала. Тато на мене тепер так дивиться! Нічого не каже, а з двору не вийдеш. Весь час: «Куди? З ким? Щоб за годину дома була!» Про тебе взагалі чути не хоче.
Тут знову вступив хлопець:
- А ти не боїшся, що нас побачать?
«Конспіратор!» - в’їдливо прокоментував майор.
А дівчина підхопила схвильованим голосом:
- Йому ще в той день перед танцями наговорили. Ця прийшла… - дівчина зробила паузу перед тим, як вимовити, -…з пошти…
- Наталка?
Навіть у кущах було чутно, як від люті у дівчини перехопило подих.
- Як ти її лагідно називаєш! Наталка. А ти знаєш, що вона моєму батькові про нас наговорила? Іще в перший день, коли ти з нею на пошті познайомився, прийшла і нарозповідала, як ти їй хвалився про мене і що ти в кожному селі собі таку маєш, коли їздиш у відрядження.
Хлопець мовчки дослухав тираду і тільки зауважив холодно:
- Батькові зараз знову розкажуть, що ти зі мною на вулиці стояла.
- Розкажуть! Вона все розказує, користується тим, що старша! Ну то нічого. Я їй зроблю! Я їй таке зроблю! Вона пожаліє, що до тебе лізла. Вона іще сльозами умиється…
- Там батько чекає.
«Відшиває», - подумав Микола Пилипович і здивувався. Це було розумне рішення, але саме тому і дивне. Саме тому і не схоже на лейтенанта.
- Ти мене зовсім не любиш?
- Я просто не хочу, щоб ти через мене мала неприємності. Всім же роти не позатикаєш.
Микола Пилипович тихо позадкував до хвіртки. Розмова явно закінчувалася, і треба було обставити свій прихід.
Двічина зі сльозами на очах пішла геть, і майор картинно хряснув хвірткою. Лейтенант дивився, як на порожнє місце.
- Ти де був?
- Тут, - збрехав лейтенант.
- А де я тобі приказав буть? - з притиском запитав майор.
- Тут, - той опустив очі. - Я Тетяні тільки допоміг, і все. І зразу сюди.
- Якій Тетяні?
- Нашій. Хазяйці… ну, я ж не міг їй відмовити… Їй корм виписали, для курей. То просила допомогти, з’їздити на гарман… Вона ж сама не може мішки…
Хлопець застряг на цьому слові, ніби саме воно все пояснювало.
- Шо ти плєтьош? - тихо запитав Микола Пилипович.
Той не відповів, і тоді майор відпустив усі гальма.
- Ти думаєш, що ти плєтьош? Які мішки? Який корм? Яка Тетяна? Ти чого сюди приїхав? Курей кормить? Зоотехнік, твою мать! Тобі що старший по званію приказав? Я тебе спрашиваю! Тобі що, старший групи не указ? Тобі Тетяна указ?
При згадці імені квартирної хазяйки лейтенант знову на мить підняв очі і тут-таки опустив їх. А Микола Пилипович не вгавав:
- Ти понімаєш, якої важності заданіє нам довєрілі? Понімаєш чи нє? Я тут домовляюся з контактьором, розробативаю, а ти! Ну добре б іще у дівчат десь загуляв! А то кури! Скажіть, пожалуста!
Майор не міг кричати, тому від люті просто сичав:
- Це, знаєш, як називається?! Значить, поки я фактически один виконую все заданіє, ти тут чорт знає чим занімаєшся… - Аргументи вже закінчувались, але запал ще лишався. - Оборзєл зовсім, понімаєш… Документами розкидаєшся… - І тут-таки він пожалкував, що сказав це.
- Якими документами? - підхопився раптом Петро.
- Гм… ну цеє, удостовєрєніє…
- Де воно? - Хлопець тим часом уже вийшов із заціпеніння.
Майор вкусив себе за язика, але що поробиш. Уже вихопилося.
- У мене. - Він поліз у кишеню і з помітним жалем видобув звідти забуте колегою посвідчення. Подивився ще раз, немовби вивчаючи, та простягнув господарю. - Я на тебе рапорт напишу за твої художества!
«Ех, чорт мене за язик потянув! - подумав він згодом. - Нада било не оддавать».
Над селом стояла ніч. Важкою ковдрою лягала вона на степ, накриваючи село, гайок, дорогу, перетворюючи хати на сірі безбарвні силуети. І місяць вгорі, великий, круглий, своїм блідим світлом, наче інеєм, вкривав дерева та срібним відблиском грав на незворушній поверхні ставка. Навіть зірочок не було видно, бо густе повітря поховало їх у своїх тьмяних глибинах.
А степ зачаївся в пітьмі - ані шурхотіння, ані руху травиночки. Ставок мовчить, сховавшись в очереті, тільки дивиться - виглядає щось. Лиха ніч, таємнича ніч, ніч для ворожби, для чар, для злодіїв. Така ніч краща за будь-яку схованку - відійди за три кроки, і тебе не видно, а побачать - ніколи не впізнають, у білому місячному світлі всі на одне лице. Небезпечна ніч. А півні ще не зараз заспівають, ще почекати - а дочекаєшся? Тоскно на серці від такої ночі, хочеться сховатися хутчіш під ковдру та заснути - щоб швидше настав ранок, а разом із ним звільнення. Розбійницька ніч, зачарована ніч. І саме такої ночі у небі над ставком з’явилися дві постаті. Так, саме у небі, бо видно було, як злітали вони з різних боків, повільно, наче не одразу наважуючись піднятися у повітря. Ось вони трохи наблизилися одна до одної, і стало помітно на тлі місяця, що це жінки, які сидять верхи на мітлах, - саме так, як малюють, бува, відьом. Жінки летіли назустріч одна одній, але не прямо - мітли креслили великі кола понад ставом, кола, які поступово зменшувались. Якби можна було підійти ближче та пронизати поглядом сріблясту місячну завісу, стало б видно, що жінки на мітлах ще зовсім молоді, просто дівчата, стало б видно, що одна з них білява і має коротку зачіску, а друга, молодша, - чорнява і розкішне волосся майорить за плечима, набираючись таємничої нічної енергії, так що поміж нього раз по раз пробігають маленькі вогники. Стало б видно, що обидві дівчини не мають на собі жодного одягу, виставляючи на огляд ночі всі свої принади, і що дійсно обом є що виставляти, бо молоді тіла не попсовані міськими лінощами та модними журналами. Але іще стало б видно, що не бажання випромінюють навкруги ці молоді тіла, не звабливими здаються вигини їхніх форм, не заманюють граційні рухи - ні,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Приворотне зілля», після закриття браузера.