Читати книгу - "БотакЄ"

Себастян вирішив, що виганяти вітер вітром більше не варто - так можна безконечно міняти вітри (зрештою, можна і спинитися на тому, який найбільше пасує). Але вітер можна ще виморозити.

На Йордан вони разом купалися в Мокрянці, тримаючи голови якнайбільше під водою. Совєтський міліціянт затримав Себастяна, а гола Анна побігла через ціле село до хати. Міліціянт хотів протримати Себастяна хоча би кілька діб - за бузувірське відзначання релігійних свят, але потім дав йому фляшечку арніки в спирті і вигнав натирати доньку. Я теж маю дітей, - сказав міліціянт.

47. Отруївшись паленкою диверсантів, Себастян не пішов до Анни, а поповз вище в гори.

Він знав джерело, де міг оновити всю свою воду. Часто зупинявся, щоб затиснути здерті повзанням пов’язки на обпечених руках. Ще частіше непритомнів на кілька хвилин. Тоді йому верзлося найгірше, що могло бути, - ніби він заткнутий у тісній щілині і не може дотягнутися до Анни, яка балансує на перекиненій через прірву драбині.

До джерела він доповз уже поночі. Напився, змочив руки і задрімав. Через якийсь час прокинувся і знову запхав руки до буркута, але води не відчував. Натомість хтось смертно закричав. Виявилося, що Себастян мив не себе, а обпечені руки якоїсь жінки, яка теж приповзла до кринички і спала поруч у темені (щось подібне, але не дуже, з ним уже ставалося. Вони з Анною, ночуючи на людях, вдавалися до непомітного способу - під ковдрою він проникав у Анну пальцем. Одного разу спали в такій тісноті, що, прокинувшись серед ночі, Себастян вийняв палець не з Анни, а з гуцулки, яка лежала зліва. А Анна міцно спала, повернувшись до нього спиною, справа, - Себастян не зауважив, як вони поснули, Анна відвернулася, а вивільнений палець він нехотячи примостив деінде).

48. До березня 1939-го руки зажили не до решти, але Себастян через день відсилав телеграми у штаб Климпуша, переконуючи розмістити військо у приготовленій снайперській твердині.

Його ніхто не послухав, і все було втрачене (Майже як у Львові через балкони).

Карпатська Січ стала до відкритого бою.

Це був незауважений перший акт Другої світової війни.

Але чотири тисячі - проти сорока. Кров залляла Тису. (Дрібка січовиків відступила в Румунію, але невдовзі румуни здали всіх угорцям, а угорці полякам - галичан).

Себастян зрозумів, що цього разу хтось придумав удатніший сюжет, ніж він.

49. Але Себастян дуже вірив у силу власної присутності. Знав, що не може бути нічого поганого там, де він є, бо йому всюди було добре.

Треба по-справжньому любити місця, щоб вони любили тебе.

Тому після погрому на Красному Полі він узяв рушницю і сам заліг у вигідному місці під Требушею. Один удатний стрілець може змінити кілька сюжетів, особливо якщо той стрілець - останній.

50. Він стояв, уклякнувши в маленькому шанці під Требушею, і чекав ворожого війська (добре казав Франциск: найрадикальніше - чекати).

Так буває, думав Себастян. Я хотів бути найвдатнішим. Франц також намагався бути найвдатнішим, і що з того вийшло - перестав робити фільми (бо все збирався намалювати кіно кін), дав собі відрубати голову. Франц справді міг бути вдатним. Але якщо ти вдатний у всьому, а в чомусь одному невдатний - то вже не найвдатніший. І взагалі, на кожного найвдатнішого знаходиться ще більше найвдатніший. Так сталося із Франциском, так сталося із сеґедською Нанашкою, так сталося з Климпушем. Так може статися з ним.

51. Коли завалилася майже столітня власть Нанашки, до бару часто вламувалися обвішані крісами і порохівницями збуї нового ґазди, які гасали горами, накидаючи свої звичаї.

То були часи, коли Себастяна кожної ночі дивувало якесь нечуване шаленство, хоч минулої ночі був певний, що тепер його вже ніщо не здивує.

Часом збуї чинили йому прикрощі, але що він мав подіяти, раз назвався шинкарем.

Тоді він перебирав у пам’яті свої хлоп’ячі геройства.

52. Він не сумнівався, що у хлоп’ячому віці люди роблять свої найкращі речі. Шкода, що про них потім ніхто не знає, шкода, що хлоп’ячі подвиги не враховуються.

Себастян, наприклад, найкраще скакав з дахів у крони дерев - летів, не дивлячись, просто в зелене. Розтинав собою плівку листя і вже всередині круглих хащів хапався за якусь зустрічну гілку і відразу ж переносився на іншу.

53. Щоправда, були в дитинстві пригоди, подібні на образи збуїв.

Після таких випадків він сотні разів повторював собі придуманий удатний хід подій, аж поки сам не увірував, що лише так могло бути насправді.

Такі історії укладалися дослівно раз і назавжди. Видно, якась відміна баю.

54. Вклякнувши в шанці під Трибушею, Себастян уявляв собі, як лепсько могло би вийти з тою маленькою Карпатією, яку він, скориставшись вселенським хаосом, може оборонити сам.

Придумував прекрасну країну навколо Ялівця, в якій би не було сміття, всі би знали мови один одного, а найвищою інституцією було би бюро сценаріїв, куди би кожен міг подавати щось дійсно цікаве, і уряд керувався би цими сюжетами.

Все псує би.

55. У березні скоро темніє.

Замислений Себастян ледве зауважив загін вершників у химерних одностроях, озброєних довгими карабінами. Вони простували до Трибуші.

Він зняв рукавиці, виклав біля руки рядок патронів і притулився до прицілу. Вершники перемовлялися (за губами - по-угорськи), заглядаючи на мапу (ґотичний шрифт виглядав так, ніби Першої світової ніколи не було). На одностроях вирізнялися значки лісової охорони.

Себастян узяв рушницю між ноги, загорнув її у верету, зібрав патрони до кишені, рукавиці - до другої і на колінах пішов шанцем до великої купи каміння. А тоді побіг через ліс до дороги і біг чотири години без перерви, поки не добіг до замаскованого в яру панцерника старого Беди.

56. Панцерник майже звисав над проваллям, прив’язаний тросом до грубезного бука. Верхній люк був відкритий, і тепле повітря, виходячи зсередини, вібрувало над отвором.

У возі справді було тепло. Старий Беда варив вино і розказував маленькій Анні про Франциска Асизького і Франциска Петроського. Анна прикрашала своє перебування в панцернику великими малюнками на білих стінах (щось подібне Себастян колись малював її мамі на долоні) і невпинним зловживанням дієсловом є.

Не марнуючи часу, Себастян і Беда випили вино і поїхали аж у Кваси, де стояв