Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

моїм найпершим і головним помічником у нашій святій справі!», — підсвідомо, десь далеко на споді душі, Шульц відчував, що городить суцільні нісенітниці, що не хоче промовляти цих гнилуватих фраз, що бажає, навпаки, відштовхнути, прогнати цього чоловіка геть, але його особистість, вмить ніби кимось зломлена і підкорена, не дозволяла запуститися цим руйнівним бажанням, змушувала приймати правила гри, які йому так настирливо пропонував Посвячений. Ця смертельна, безжальна, до сказу відверта і до судоми правдива гра у себе самого, як не дивно, вимагала від нього повного самозречення, аби зрештою уповні відчути себе справжнього.

Відчуваючи всю відповідальність свого теперішнього становища, він вирішив більше не гальмувати подій і не стримувати свого прагнення пізнати істинну суть всього, що відбувалося. Тепер він вирішив стояти намертво, до останнього відстоювати право бути самим собою. І Посвячений мав допомогти йому на цьому важкому шляху.

Незмигно глянувши в очі свого усміхненого співрозмовника, він твердо, із акцентами на кожному складі, мовив:

«Я бажаю, аби світ дізнався правду! І ти допоможеш мені здійснити мою мету».

«Звісно! Я так довго цього чекав. Тепер я можу бути корисним тому, хто справді заслуговує на мою вірність! Наказуйте, повелителю, я виконаю будь-яку вашу забаганку!», — Посвячений знову низько схилив голову.

Він, лякаючись самого себе, грізно й несамовито розсміявся, ніби якийсь міфічний герой, що прийшов з потойбіччя виконати складну і небезпечну місію. Він більше не противився своїм почуттям та бажанням, він звільнив власне «Я», відпустив його на свободу, дозволивши відтепер керувати не лише собою, а й цілим світом навкруги. Уже не тямлячи себе від азарту і екстазу, в якому враз опинився, він повільно і голосно проказав:

«Нехай всі дізнаються, що я повернувся! Ти зробиш це заради мене!»

…Посвячений кудись зник, а він ще майже цілу годину стояв, як укопаний, біля свого під’їзду, важко і неохоче повертаючись до тями, наче після добрячого наркозу. Що це було з ним? Мара? Затемнення свідомості? Самонавіювання? Чи гіпноз, якому його піддав той низенький чоловік з лікарні? Що він казав йому, про що переконував, які накази давав, і куди зрештою попрямував? Він нічого не пам’ятав, лише відчував, як все його єство млосно розтікається довкола часом і простором, і він уже не здатен контролювати своє тіло, свої думки, свою свідомість. Він наче й не належить собі самому, наче спостерігає за собою звідкись збоку, ніби проглядає дивний документальний фільм, героєм якого він чомусь став. І він повільно згадував цю кінострічку, впізнавав оточення, будинки, пейзажі, що були зафільмовані там, і нарешті впізнав головного персонажа — журналіста Шульца, що стояв посеред вулиці й задумливо дивився углиб себе. Але це вже був не звичний, знаний і вивчений вздовж і впоперек журналіст Шульц, а хтось інший, котрого він начебто знав ще змалечку, знав завжди, усе життя, але котрий прокинувся тільки зараз, немов після довгого летаргійного сну. І Шульц посміхнувся цьому до болю знайомому незнайомцю, і той посміхнувся йому у відповідь. Вони впізнали одне одного. Вони нарешті зустрілися…

Насувалася святкова ніч, з усіх боків уквітчана щосекундними кольоровими сплесками феєрверків, озвучена безліччю веселих і стривожених голосів, пофарбована у потойбічні барви штучних райдуг, що витискали небо зі шкаралупи суцільної темряви, і жбурляли його яскравими плямами під ноги перехожим. Народ, наче океанські хвилі, виплеснувся на вулиці міста, відраховуючи останні хвилини до настання Нового Року, відкорковуючи шампанське, стріляючи в реальність своїми нехитрими вибуховими пристроями. Здавалося, весь світ ось-ось має вибухнути і розсипатися на мільйони дрібних пилинок, які, мов іскри, поволі гаснуть у небі після чергового залпу святкових вогнів.

Він йшов центральною площею, розштовхуючи юрми вже доволі нетверезих і збуджених жителів цього міста. Він твердо знав, куди і для чого крокує. Під пам’ятником відомому поету його чекала Анна — та сама Його Анна, яка зателефонувала годину тому і призначила зустріч на цій площі.

Впізнавши її худорляву фігуру у довгому чорному пальті, він прискорив кроки і за кілька секунд вигулькнув з натовпу прямо перед нею. Здригнувшись від несподіванки, Анна тривожно роззирнулася навколо, ніби пересвідчуючись, що він прийшов один.

«Ти хотіла мене бачити? Я тут», — гукнув він, намагаючись перекричати скажені вигуки людей і вибухи петард.

«Так, я хотіла тебе бачити… За цей час я багато пережила й зрозуміла. І тепер я точно знаю, хто ти такий! Ти — це Він. Ти повернувся до мене, аби я знову відчула радість життя і була, як раніше, щасливою! Я так довго цього чекала…», — Анна впритул наблизилася до нього і міцно обійняла, пахнувши в обличчя легким яблуневим ароматом своїх парфумів, — «Навіщо ти залишив мене саму серед цього мороку і безумства? Навіщо кинув наодинці з цим жахом? Але можеш не відповідати — тепер це вже неважливо! Тепер ти залишишся зі мною назавжди і більше нікуди не підеш! Тепер я тебе вже нікуди не відпущу!»

Він дозволив їй поцілувати себе в губи, але не поспішав відповідати на її ніжності. Він стояв, запхавши руки в кишені куртки, і впритул, незмигно дивився на жінку, що всім тілом линула і тулилася до нього, очікуючи взаємності. Вона покривала його обличчя шаленими поцілунками, міцно притискала до себе, шукаючи своїми теплими долонями частинки його незахищеного одягом тіла. А він дивився на неї і мовчав. Всередині він відчував нестримну радість, що розливалася тілом, немов перші весняні промені сонця, затоплювала його єство, мов тепле море, з яким чекав зустрічі цілий рік, і яке, нарешті, обережно й спершу нерішуче торкається твоїх пальців, ніби соромлячись, ніби перевіряючи тебе на взаємність, ніби боючись втратити тебе назавжди. Радість ця не мала меж, від неї ставало водночас солодко і гірко, а душу охоплювало відчуття бажаного неспокою, від чого тіло починало труситися, як у пропасниці, і кожною своєю клітинкою відчувало таке близьке і вже непереборне переродження.

Зробивши майже надлюдське зусилля, він змусив себе вийти з трансу і обдивився навколо, ніби у галюциногенному маренні побачивши надміру рухливі тушки переповнених штучним щастям