Читати книгу - "Останній тамплієр"

Той, на кого він полював, зумів добре замести сліди. А чого іще слід було чекати від такого сміливця? Його ж поплічники, невдахи-відчайдухи, яких Де Анґеліс вистежив, допитав і вивів у розхід, виявилися нікудишнім джерелом інформації.

Сам же організатор примудрявся і досі залишатися непоміченим.

Потрібна якась нова зачіпка, наводка. Втручання з небес, щасливий випадок.

А тут іще ця жінка. Яка досада!

Неочікуване ускладнення.

Монсеньйор знову поглянув на її обличчя. Потім взяв свій мобільник і натиснув кнопку прискореного набору. Після двох коротких гудків йому відповів хрипкий грубий голос.

— Хто це?

— А ви що — комусь іще давали мій телефон? — різко відказав Де Анґеліс.

Чути було, як його співрозмовник видихнув сигаретний дим.

— Приємно чути вас, пане.

Де Анґеліс здогадався, що зараз чоловік на іншому кінці загасить недопалок і інстинктивно простягне руку за новою сигаретою. Монсеньйор завжди вважав паління огидною звичкою, але чесноти цієї людини значно перевершували цю ваду.

— Я потребую вашої допомоги у одній справі, — сказав він і нахмурився, бо сподівався, що йому не доведеться користуватися чиїмось послугами. Де Анґеліс знову поглянув на обличчя Тес. — Я хочу, щоби ви проникли в базу даних ФБР з «Музрейду».

Співрозмовник не забарився з відповіддю.

— Без проблем. Відтоді, як проголосили війну з тероризмом, це можна зробити цілком легально. Усі служби мусять тепер допомагати одна одній і обмінюватися інформацією. Скажіть лише, що вам потрібно.

Звернувши з однієї з численних звивистих алей цвинтаря, Тес пішла гравійною стежиною.

Було далеко за восьму ранку. Повсюдно на могилах розпустилися квіти, а коротко підстрижена трава іще не висохла від нічного дощу. Через незначне потепління з'явилися кільця легкого туману, що оповив дерева та могильні камені.

Над головою у неї промайнув поодинокий довгохвостий папуга, зіпсувавши навколишню ідилію своїм нав'язливим вереском. Попри потепління, Тес навіть у пальті відчувала легенький дрож, заходячи дедалі глибше у цвинтар. Гуляти кладовищем і у гарну погоду заняття з не дуже веселих, а сьогоднішні відвідини нагадали їй про батька і про те, що вона вже давно не бувала на його могилі.

Тес зупинилася і поглянула на мапу, яку їй роздрукували у кіоску біля масивного готичного входу. Спочатку їй здалося, що вона прямує у правильному напрямку, але тепер вона завагалася. Цвинтар охоплював площу в понад сто шістдесят гектарів, і тут було легко заблудитися, особливо, коли йдеш пішки. З центру міста залізницею вона дісталася до зупинки Двадцять п'ята вулиця у Брукліні, а потім пройшла квартал пішки і зайшла на кладовище через головні ворота.

Тес озирнулася, намагаючись зорієнтуватися і подумала, що мабуть не варто було приходити сюди взагалі. Ситуація здавалася абсолютно програшною. Якщо Венс тут, то їй доведеться порушувати всю значущу інтимність моменту, втручаючись у особисте життя професора. Якщо ж він не прийде, то вона просто змарнує час.

Тес запхнула свої сумніви подалі у підсвідомість і рушила далі. Трохи згодом вона опинилася у старішій частині цвинтаря. Пройшовши повз вишуканий надгробний пам'ятник з нахиленим ангелом нагорі, Тес почула якийсь звук, що долинув звідкілясь з боку. Вона перелякано зупинилася і стала вдивлятися в туман, але не побачила нічого, окрім темних, розпливчастих силуетів дерев. Тес збентежено пришвидшила ходу, здогадуючись при цьому, що вона іще більше заглиблюється в закутки цвинтаря.

Поглянувши на мапу, вона збагнула, що знаходиться вже десь недалеко від шуканого місця. Переконавшись, що правильно визначила свої координати, Тес вирішила скоротити шлях, перетнувши невеличкий пагорбок, і поспішила по мокрій і слизькій траві. Перечепившись об невисоку кам'яну огорожу, вона втрималася за похилий надгробок, щоб не впасти.

І раптом Тес побачила його.

Він знаходився метрів за п'ятдесят від неї, сам-один, урочисто стоячи з похиленою головою перед невисоким надгробком. На могилі лежав букет темно-червоних та кремових гвоздик. Неподалік на алеї стояло поодиноке сіре «вольво».

Тес трохи почекала, а потім вирішила підійти. Наближаючись повільно і тихо, вона поглянула на надгробок і помітила на ньому слова «Венс» і «Марта». Окрім них, довкола нікого не було, але він все одно не обернувся, навіть коли Тес була від нього на відстані усього кількох метрів.

— Професоре Венсе, — вицідила вона із себе нерішуче.

Він на мить завмер, а потім різко обернувся і поглянув на неї.

Перед нею стояла зовсім інша людина.

Густе волосся Венса посивіло, а обличчя змарніло. Він був, як і раніше, високим та струнким, але статура його втратила притаманний колись атлетизм — він навіть трохи згорбився. Руки він тримав у кишенях піджака, поверх якого було пальто з піднятим коміром. Тес помітила, що рукава пальта потерті, а в кількох місцях виднілися плями. З неприємним подивом вона констатувала, що зовнішність Венса видавалася досить жалюгідною. Де б він зараз не працював, ця робота була явно набагато нижчою за статусом від тієї, якою він колись займався. Зустрінь вона його зараз на вулиці, через десять років після останьої зустрічі, вона могла би його і не впізнати, але за даних