Читати книгу - "Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1"

— Ох, ти ж, трутню! Зараз я тобі відпишу! І в нинішній газеті «доктор права», паскуда, «рефлекує на панну»!

І Юрась, майстерно виводячи кожну літеру, написав: «Добродію Г.К., на вашу оповістку відповідаю, що маю двадцять три роки, вимаганий вами посаг, граю на фортеп'яні, знаю кравецтво і моднярство, на здоров'я не скаржуся. Згідна на рантку тет-а-тет. Ю.М.»

Фелікс та Юлько були дуже розчаровані, що наступного дня їм не довелося прогулюватися Казимирівською. Старий Бов підтвердив, що Георг намовляв доньку втекти, повитягавши батькові гроші зі сховків. А Ю.М. «отримала» запрошення до кіна, де пантрували троє аґентів Матіяша.

— Тебе фортуна має під своєю опікою, — казав подивований Рідлєр Юрасеві. — Це ж треба, щоб та обдурена вареха[67] отак звела кінці з кінцями.

— Це тому, що я не обдурюю жінок! — посміхнувся у відповідь Маґдебурко.

 кщо ви гадаєте, що Мариля Ясінська так собі просто вибачила Збишеку та Стасьові поганьблення перед Турбійоном, то помиляєтеся. Вона вичекала трохи часу і надіслала в паризьку префектуру анонімного листа, в якому глибоко співчувала бідному індусові, що потрапив у рабство до негідників — ґендлярів фальшивими перлами. Жандарми налетіли на крамничку зненацька. На щастя, вранці там сидів лишень нещасний «раб» та Беатина служниця, яка зразу ж вдала заскочену кобіту, що забігла придбати разок намиста. Поки жандарми оглядали приміщення, служниця вислизнула за двері й побігла до Оскара з Беатою. А глибокої ночі вони вже сиділи на своєму острові, підраховуючи прибутки і шкодуючи за Тирааяоскаром: капшучок з подовгастими перлами докірливо нагадував про нього.

На їхнє превелике здивування другого дня надвечір великим рибальським човном приплив Збишек. Та не сам, а з Луїзою Барро, донькою начальника тюрми, яка й допомогла йому втекти. Дорогою вони обвінчалися в якійсь капличці, куди забрів старий монах, щоб пересидіти дощ.

Беата зустріла гостей стримано. Ще невідомо, чим кінчиться Збишекова втеча. Начальник тюрми перемацає всю Францію, щоб повернути доньку! Оскар стривожено запитав, де новоженці добули човна.

— Ускочили в перший-ліпший, який був зле прив'язаний! — безтурботно махнув атлетичною рукою Збишек.

— Ти можеш навести на наш слід жандармів! — сказав Оскар із серцем.

— То дай грошей, щоб ми попливли в Канаду!

— На цьому човні? — уколов Циганєвича вчорашній Гарбо. — Дай грошей! — наполягав Циганєвич.— Решта тебе не обходить!

Оскар скрипів зубами від злості, але витяг доляри і сказав Збишеку писати вексля.

— Ти мені не віриш? — оскаженіло закричав атлет.

«Ще заб'є мене зі злости!» — подумав Гробовецький і віддав стосик банкнот.

Збишек з Луїзою не гаялися, бо до Марселя мали приплисти вчасно, аби встигнути на корабель «Альціон», що відбував до Канади. На тому кораблі вся залога жіноча: так панночки із заможних родин вирішили себе загартувати у труднощах. Дома на суходолі вони щоранку підмальовують кігтики, а тут мусять мити палубу, готувати страви і самі собі прати грубу одежу. Правда, для найважчої та найбруднішої роботи вони таки найняли кількох матросів. Само собою — капітан теж чоловік.

Новоженці планували залізти на корабель таємно і виявитися аж серед океану, щоб у залоги не виникало спокуси їх висадити в найближчому порту.

В одному вони прорахувалися — корабель тримав курс на З'єдинені Держави. І вони були не самі у темному трюмі: в кутку хтось тихо дихав, не бажаючи привертати увагу.

— Ти хто? — прошепотів Збишек.

— Пасажир!

— А я думав — пацюк...

— Сам ти пацюк!

— Та ми такі гонорові!

Луїза припинила балачку, притуливши до Збишекових вуст свої мініатюрні пальчики. Але незнайомець того не знав.

— Ти за скільки домовився з капітаном? — долинув шепіт незнайомця.

— М-м-м-м...

Збишек не збирався отак знічев'я відкривати свої карти, і незнайомець змовк.

Ви, певно, здогадуєтеся, що тим таємничим пасажиром був Едмон Тетчер, викрадач рожевої перли, від якої сахалися всі паризькі ювеліри; вони були люди правничо підковані і знали, що, придбавши перлу, наражаються на великі неприємності. Адже поголос про злодійство серед білого дня і нервовий розстрій у міс Валентайн поширився Парижем до прибуття Едмона.

Він вже збирався поступитися половиною ціни, та вчасно схаменувся: поки стихне веремія, можна спробувати позбутися коштовності в далеких заокеанських обширах. Капітан крутив головою і округлював очі, доки не переконався у джентельменській поведінці Едмона, про що засвідчили дві сотні долярів. Тоді він сам, перед прибуттям жіночої залоги, завів Тетчера в трюм. А наші новоженці туди втрапили під час завантаження провізії. Дужий Збишек ніс на плечах дерев'яну скриню, в якій скоцюбившись лежала Луїза,