Читати книгу - "Ратники князя Лева"

— Пробач, що нічим не пригощаю тебе, — мовив Лев. — Джафар розказав мені, що ти став мусульманином, а я, прости мою необізнаність, не знаю, який зараз місяць. Я боявся образити тебе стравами, які заборонені у цей місяць.

— О, не треба таких пересторог! — заспокоїв його Ногай. — Зараз перший весняний місяць, і дванадцятого дня ми відзначили мавлід.

— Мавлід? — перепитав Лев.

— Народження нашого Пророка — нехай буде благословенне ім’я його! Тому для нас це радість, але нехай тебе не гризе сумління, що не пригостив мене. Ти правий: боюся, від багато чого з того, що стояло б на цьому столі, я відмовився. Тому я пропоную залишити це і перейти до того, що привело нас сюди.

— Залюбки! — згодився Лев.

Тим більше що сьогодні ж я змушений повернутися у столицю.

Про це Лев знав. Ще відправляючи на початку осені Світозара, князь наказав йому розвідати обстановку. Воєвода Тустані, згадавши молоді роки, вивідав усе. Лев знав, що у Ногая виник конфлікт з царем Болгарії. Тамтешній цар Костянтин І захотів породичатися із самим візантійським імператором Михайлом Палеологом і забажав, щоб той видав за нього заміж свою дочку. Болгарин почекав, поки помре його друга дружина, дочекався, коли імператор віддасть свою позашлюбну дочку за хана Абака (позашлюбна дочка хай навіть імператора — невелике надбання, але ж не пропадати добру!), і лише тоді відправив у Константинополь послів. Але й Ногай мав великі плани на дочку Михайла. Ситуація могла вийти з-під контролю і перерости у війну.

«Ну й нехай!» — подумав Лев, а сам кивнув головою, мовляв, розумію, у мене також термінові справи.

— Я хочу миру, — сказав він.

— Я також цього хочу, — вторив йому Ногай. — І зараз мені зовсім не потрібно, щоби з півночі на мене чатувала загроза.

— Про яку загрозу ти говориш, хане! Твої очі побачили, що Бакота є неприступною, чи, може, твої воїни наткнулися на військо у засаді?

— У мене лише одне око, але навіть ним я побачив багато чого, що ти, князю, намагаєшся приховати. — Ногай, здавалося, не зауважив, що руський князь назвав його ханом, що було суворо заборонено в Орді.

— Про що ти говориш?

— Тут, у Бакоті, ти тримаєш надто багато війська.

— І скільки тобі потрібно сил і часу, щоб здобути Бакоту? — поцікавився Лев.

Ногай знову усміхнувся.

— Якщо чесно — то небагато! Але мені чомусь здається, що й в інших містах у тебе не менше воїнів.

— Але не досить, щоб зупинити тебе. Міста стоять відкриті, розбійників і просто шукачів наживи багато. Ми ж повинні якось захищатися!

— Нехай! Більше того, я навіть повірю тобі. Тепер поговоримо про головне: чого ти хочеш?

Лев відповів не зразу. Він подивився на порожній стіл, чомусь подумав, що медовуха тут ніяк не завадила б.

— Я ж казав: хочу миру з тобою. Я не бачу, що робиш ти, тебе не цікавить, що роблю я. Ні ти, ні я не направляємо свої дружини один на одного. Погодься, що нічого доброго з того не вийде. Тим більше що у тебе справи на півдні, у мене ж справи на півночі.

— Що ж, ти слушно кажеш, князю, — відповів Ногай. — Мені неспокій на півночі не потрібен. І тобі також. Але як нам бути, адже я лише один із підданих великого хана? Якщо великий хан захоче напасти на Литву чи Польщу, я не зможу відмовити.

— Я розумію тебе. Що ж, якщо тобі доведеться це робити, я зрозумію.

— А якщо великий хан змусить і тебе до походу?

— Проти Польщі і Литви? Якщо ти не чіпатимеш моїх земель. Але і я хочу твоєї допомоги, коли буде потрібно.

— Якщо це не шкодитиме моєму ханові.

Взагалі-то Лев добився від Ногая всього, на що сподівався від цієї зустрічі. Для нього зараз важливішими були події у Литві і Польщі, аніж загроза з півдня. Тепер же він міг спокійно довершити свої справи на півночі, щоб потім... повернутися сюди. Згодом.

Але виявилося, що Ногай сказав ще не все. Він хитро подивився на Лева єдиним оком і мовив:

— Для цього я хочу, щоб ти забрав своїх воїв з південних міст.

— Яких? — запитав Лев упалим голосом.

На щось подібне він не сподівався.

— Бакота, Ушиця, Черн, Кучелмин.

Це були прикордонні міста, куди Лев відправив найбільше ратників. Тепер же доводилося фактично віддавати їх монголам. Подивившись на Ногая, Лев зрозумів, що той не відступить, і сподіватися на щось інше не доводиться.

— Дозволь і мені сказати. Якщо я заберу свою дружину з названих міст, крім Черна, я залишу інші мої міста перед небезпекою захоплення. Я не буду розповідати іншим князям, тим більше городянам, про нашу зустріч, але не хочу, щоб вони відчували себе незахищеними. Немає мурів — погано, але дружина захистить. Коли ж Бакота, Ушиця і Кучелмин залишаться без війська, боюся, миру, про який ми говоримо зараз, не буде