Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Коханий волоцюга 📚 - Українською

Читати книгу - "Коханий волоцюга"

248
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коханий волоцюга" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 63
Перейти на сторінку:

Виявилося, Зиновій Луцик закінчив у столиці не тільки інститут іноземних мов, до якого його готували ще з першого класу, але й художню студію. Кілька років викладав іспанську в тому ж інституті, а заодно «натхненно і самовіддано шмаровидлив». Оте «шмаровидління» і проклало йому шлях до Європи. Несподівано Зеньо потрапив до фіналістів молодіжного конкурсу, отримав мистецьку стипендію і цілих два роки мандрував старенькою Європою — «слідами великих маестро». Місяць тому повернувся в Україну й одразу з корабля на бал — взявся організувати в рідному місті виставку робіт, написаних у найцікавіших точках своїх малярських мандрів.

— Барселона — це, я тобі скажу, Митьку, щось! Місто радості! Та-та-та-да-а-а! Та-та-та-да-а-а!.. Чуєш, як звучить? Майже, як «Ода радості». Готика, Антоніо Гауді, Пікассо, Далі… Я все літо прожив на Пласа де Каталунья. Туристів там — тьма тьмуща, замовлень у вуличних художників — приблизно стільки ж. Робив на замовлення невеличкі замальовки, писав портрети на фоні архітектурних шедеврів Гауді. Вистачало і на харчі, і на фарби, і на музеї й театри. А що ще треба бідному художнику? Нічогісінько! Все життя прожив би там, але треба було пересуватися, а потім і повертатися. Такі умови гранту. Трохи побуду — і знову рвону до Барселони. Не вийде легально, то поїду нелегально, а все одно якось проберуся і зачеплюсь там. Або в Мілані. О, Мілан! Бачив би ти Мілан! Митьку, це треба дивитися! Ти ще не плануєш покинути свої совки? Не задумувався? Ну що ж, тоді сиди, як гриб, у цій довбаній провінції. На старість шкодувати будеш.

— Запрошуєш рвонути разом з тобою? — усміхнувся Дмитро. Він добре знав, як непросто гомо совєтікусу прорватися за кордон. І в несподіваність Зенькової перемоги на конкурсі не дуже вірив. Якби не таточко тут та не дядечко в міністерстві, то й ніякий конкурс не допоміг би. Бідний художник Зиновій Луцик… Хто б говорив про бідність!

— Запрошую! Авжеж! — артистично розкинув руки Зеньо. — Але поки що на виставку! В арт-галерею! Оце якраз до тебе біг. Ти ж, кажуть, в журналюги подався. Здивував, старий, дуже здивував! Нібито ж на філологію вступав, а не на журналістику. Чогось я й не прикидав, що ти будеш папір шмарувати всякими там репортажами та інтерв’ю. Але для мене зараз це якраз те, що треба…

— Тобі потрібен папір? Хіба він у Європі вже закінчився? — іронічно перепитав Дмитро.

— Мені потрібен писака, а не папір!

— Дякую за писаку, — образився Дмитро. — Не знаю, як у Барселоні, але в нас писаки не продаються.

— Та ти чого, старий? — штовхнув його у плече Зеньо. — Не дуйся! Писаки скрізь продаються — і в роздріб, і оптом. Але я ж тебе не купую. Просто так, по-дружньому. Сам подумай — хто ж іще напише про мій талант, як не однокласник! Я своїм дорогим землякам пропоную на Європу подивитися крізь призму моїх картин, та й тут уже дещо встиг написати. Прийдеш — побачиш — напишеш. Ага, ось і шефові твоєму запрошення, і… Ну кому треба, тому й вручи. І оголошення в номер на першу сторіночку — щоб побільше народу прибуло, щоб, так би мовити, яблуку ніде було впасти. Так, здається, ваш брат газетяр пише, коли публіки багато збирається. Ну от. А потім… «У затінку слави героя запросим погрітися й вас».

Виставка була так собі. Музеї, театри, окремо — ескізи історичних фасадів з атлантами й каріатидами, замальовки дахів і колон. На майдані худющий чоловік зі скрипкою в руках і капелюхом біля ніг — не розбереш, чи це вуличний музикант, чи жебрак. Старий годує голубів… Голуби на скульптурі посеред фонтану… Все це передано з фотографічною точністю. З таким же успіхом можна було б подивитися світлини у туристичних буклетах. Зенько тихо поскаржився, що привіз багато замальовок старовинних церков, але їх виставляти «не дозволено».

Дмитро спокійно споглядав експозицію, повільно переходив від серії до серії. І раптом аж стрепенувся. Серед архітектурної готики і бароко, замальовок площ з різношерстою туристичною публікою і зграями голубів виділявся портрет юної вершниці. Важко було повірити, що його також написав Зеньо. Норовливий вороний кінь, щоправда, трохи непропорційний і передні ноги його зігнуті неприродно. Але здається, що він летить у повітрі. А над ним — підхоплене вітром чорне волосся дівчини, її біла розкішна сукня у середньовічному стилі, свіже, наче росою вмите, обличчя з виразними горіхово-карими очима, гарячий захоплений погляд — ніби вона побачила перед собою щось таке, чого не бачать інші, й ось-ось домчить до того дива на своєму вороному…

«Лінда» — повідомляв скромний напис внизу картини.

— Ух ти! Оце дівчина! Зеню, гайда до Барселони! Щоб заглянути в ці очі, я готовий покинути все! Ладен летіти, пливти, їхати, йти, повзти! Навіть таємний підземний перехід через кордон прорию заради неї! — вигукнув Дмитро. — Зараз же починаю збиратися! Негайно! Бувай, о великий да Вінчі! Чао! Біжу!

— Куди, божевільний? Ще ж офіційного відкриття виставки не було! Ти повинен слово сказати про мою експозицію! Ми ж домовлялися! — Зеньо схопив його за рукав.

— Які шедеври? Де вони? Де? Я нічого не бачу! Мене осліпила краса твоєї каталонки!

— Якої ще каталонки? — здивувався Зеньо.

— Оцієї, на летючому вороному. Пообіцяй, що познайомиш з нею. Поклянись, Зеньку! Бо не напишу ні про виставку, ні про те, який ти великий художник.

— З чого ти взяв, що ця вершниця — каталонка?

— Барселона ж не просто іспанське

1 ... 47 48 49 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханий волоцюга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коханий волоцюга"