Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

договорі встановлювати можна. Але при цьому ігнорується правова норма, яка логічно закріплена в ч. 1 ст. 231 ГК: якщо забороняється змінювати в господарському договорі розмір штрафних санкцій, встановлених законом, то тим більше забороняється встановлювати в господарському договорі умови, що виключають застосування штрафних санкцій, встановлених законом щодо даного виду зобов’язань. Інша справа, що такі умови господарських договорів не є нікчемними, вони є оспорюваними, а тому підлягають застосуванню за відсутності позову про визнання їх недійсними.

7. Частина п’ята ст. 75 ГК встановлює: «державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об’єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами... Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України». Правова норма, яка текстуально закріплена в цьому законодавчому положенні, не поширюється на казенні підприємства. Але ж метою цієї правової норми, як це випливає із її контексту, є обмеження права державного комерційного підприємства розпоряджання майном, яке закріплено за таким підприємством і є в державній власності. Ця мета має бути тим більше притаманною правовим нормам, що встановлюють правовий режим майна, яке закріплено за казенними підприємствами на праві оперативного управління. Тому, якщо майно державного комерційного підприємства, що належить до основних фондів, які не є повністю амортизованими, може списуватись з балансу лише за згодою органу, до сфери якого входить дане підприємство, то тим більше це правило має застосовуватись до казенних підприємств. Це стосується і застосування прискореної амортизації основних фондів.

8. Низка положень Цивільного кодексу (ч. 1 ст. 131; ч. 2 ст. 149; ч. 5 ст. 166) встановлює однотипні правила, якими допускається звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі повного товариства, у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу «тільки» в разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Правові норми, які текстуально закріплені в цих законодавчих положеннях, не можуть застосовуватись у випадках відсутності у учасника господарського товариства, члена кооперативу іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Але ж незастосування цих правових норм до зазначених випадків порушує логіку законодавчих положень. Тому слід дійти висновку про те, що в цих положеннях логічно закріплюються правові норми, що дозволяють звернення стягнення на частку учасника в складеному капіталі повного товариства, у статутному капіталі товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю у разі відсутності іншого майна у учасника відповідного господарського товариства або у члена кооперативу. Ці правові норми виявляються при тлумаченні за допомогою висновку ступеню: якщо звернення стягнення допускається у разі недостатності майна, то тим більше воно повинне допускатись за відсутності майна.

9. Специфіка правових приписів, про які тут йдеться, обумовлюється тим, що вони ґрунтуються на логічній тотожності правових явищ у частині, що відповідає меті положення нормативно-правового акта, із якого такий припис випливає. Покажемо це на прикладі тлумачення формулювань «якщо інше не випливає із закону (законодавства)».

Відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК виконання обов’язку може бути покладене боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. Виникає питання про те, чи може застосовуватись правовий припис, який прямо встановлений законом чи підзаконним актом та покладає на боржника обов’язок виконувати зобов’язання особисто, маючи на увазі, що в попередньому викладенні було задовільно доведено, що поняття випливання (непрямого встановлення) правових приписів відповідно до термінології законодавства не охоплює собою прямого встановлення правових приписів. Відповідь на це питання має бути дана з використанням висновку a fortiori. Якщо із закону чи підзаконного нормативного акту може випливати обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто, то тим більше такий обов’язок може бути встановлений таким актом прямо.

Метою ч. 1 ст. 528 ЦК є, зокрема, залишення відкритою можливості встановлення іншого варіанту правового регулювання, ніж передбачений ч. 1 ст. 528 ЦК, актами цивільного законодавства, в тому числі і підзаконними. Але при цьому зазначається на те, що інші варіанти правового регулювання мають випливати із актів законодавства. Як було показано в одній із попередніх глав цього розділу, випливання — це лише відповідно до термінології чинного законодавства один із способів встановлення правових приписів. Іншим таким способом є пряме встановлення правових приписів. З точки зору мети ч. 1 ст. 528 ЦК немає абсолютно ніякої різниці, інший варіант правового регулювання буде встановлений прямо актами законодавства чи буде випливати із таких актів. Ця різниця з’явилась би, якби у ч. 1 ст. 528 ЦК замість слова «випливає» вживались слова «прямо встановлено». Останні слова обмежують техніко-юридичні засоби встановлення правових приписів. Слово «випливає» гранично розширює вибір техніко-юридичних засобів встановлення правових приписів. Тому до слова «випливає», що вживається в ч. 1 ст. 528 ЦК, як логічно тотожне за критерієм мети цього законодавчого положення слід прирівняти слово «прямо встановлено». Зворотна логічна операція — визнання випливання правових приписів тотожним прямому встановленню правових приписів, якщо закон передбачає можливість прямого встановлення якогось правового припису, суперечила б меті відповідного законодавчого положення, бо, зазначаючи на пряме встановлення, законодавець має на меті обмежити коло техніко-юридичних засобів встановлення певного правового явища.

Аналогічним чином слід тлумачити і подібні формулювання абзацу другого ч. 1 ст. 28 ЦК («ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить»); ч. 2 ст. 328 ЦК («право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону...»); ч. 3 ст. 397 ЦК («фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону...»); ч. 2 ст. 530 ЦК («боржник має виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства»); ч. 1 ст. 915 ЦК («перевезення,