Читати книгу - "Балакучий згорток"

Приготування йшли повним ходом: коридори були натоптані муштрованими жабами і горностаями, грифони й Табіта до сьомого поту відливали із золота гори ядер, а Пенелопа годинами прив’язувала кошики до повітряних куль особливими шовковими шнурами, які спеціально для цього сплела Дульчібелла.

Напередодні штурму Саймон планував пояснити кожному його завдання та показати на великій моделі Замку Василісків з околицями, яку він змайстрував власноруч, що саме, хто саме й коли саме мусить робити під час штурму. Але треба було знайти приміщення, де всі могли б зібратися разом.

— О, це не проблема, — сказав Г. Г., коли Саймон розповів йому про свій план. — Збери всіх у банкетній залі.

— Я навіть не знав, що тут така є.

— Є, — сказав чарівник. — Ходімо покажу.

І він провів його кількома коридорами, через великі подвійні відчинені двері, за якими й була величезна зала з прекрасною блискучою кришталевою підлогою, освітлена сотнями вишуканих грибних люстр.

— О, це ідеальне місце! — радісно вигукнув Саймон. — Тут поміститься навіть Освальд.

— Дуже добре, що ця зала для чогось знадобиться, — сказав Г. Г. — Колись я побудував її, щоб ми могли тут влаштовувати бали та банкети, якщо піде дощ, бо чомусь зовсім забув, що в Міфології я керую погодою, і якщо захочу, аби дощу не було, то його й не буде. Тож ми цю залу ніколи ще не використовували. Дуже шкода.

— Так, так, але тепер вона нам дуже знадобиться, — підбадьорив його Саймон.

Перед великим штурмом усі зібралися в прекрасній банкетній залі. Там стояли одна за одною шеренги доблесних горностаїв і жаб, великий і гамірний табун єдинорогів, які жваво кивали головами, згуртована зграя грифонів у шкіряних фартушках, які виблискували краплями та іскрами розплавленого золота. Була там ціла юрба метушливих вогняників, схожа на велику, рухливу клумбу. Була тут і панна Вільямсон Сміт-Сміт-Браун зі своїми молодими панянками (вони приїхали сюди на Освальдовій спині й були в захваті від знайомства з королем єдинорогів і герцогом Венслідейлом); був тут і Освальд, власною персоною, блакитний, немов павичеве перо, зі слуховою трубкою напоготові, й Табіта, яка від хвилювання порожевіла ще дужче. За великим банкетним столом у кінці зали сиділи ті, кого Саймон називав Верховним Командуванням. Це були: Г. Г., Папуга і Дульчібелла, Етельред, Пенелопа та хлопці. Перед ними на столі стояла модель Замку Василісків. Коли всі зібралися, Саймон, якого обрали для виступу з промовою, підвівся і постукав довгою палицею по столі, вимагаючи тиші. Поступово в залі перестали пищати, шепотітися та шурхотіти. Запала тиша.

— Пані та панове, — почав Саймон, — я попросив Г. Г. покликати вас сюди, й усі ви знаєте, для чого ми зібралися. Наша мета — захопити Замок Василісків, провчити їх, але найголовніше — врятувати Великі Головні Книги.

Після цих слів почулися схвальні вигуки, стукіт копит, лопотіння крил і гучні оплески.

— А суть зібрання, — провадив Саймон, — ось у чім. У нас є тільки один шанс, тому не маємо права на помилку, і зібрались ми всі тут, власне, аби кожен добре запам’ятав, що йому робити. По-перше: ми ні за що не можемо дозволити василіскам спалити чи знищити спересердя Великі Книги, а вони на це, як нам відомо, цілком здатні. Тому, згідно з нашим планом, ми маємо завдати їм стільки клопоту, щоб у них не було часу навіть подумати про це, аж поки не буде пізно. Нині вже маємо уявлення про те, на що здатні василіски, завдяки двом нашим хоробрим друзям: жабі Етельреду, присутньому тут, який із неймовірною відвагою і професійною майстерністю замаскувався під індійського заклинача змій і прокрався в їхній замок.

Почулося гучне багатоголосе «О-о-о!» і вибух оплесків, аж Етельред зашарівся.

— Скориставшись допомогою свого товариша, вужа, він продемонстрував василіскам кілька магічних трюків із заклинання змій і довідався, що василіски не знають, що саме ми готуємо, але знають, що ми щось готуємо, і це страшенно їх нервує. А потім Етельред запустив феєрверк і розповідав, що вони почали бігати по колу, збиваючи один одного з ніг.

Зала вибухнула сміхом і оплесками.

— Сьогодні рано-вранці, — й собі посміхнувся Саймон, — наш єдиний і неповторний, непереможний, незрівнянний і безстрашний добродій Папуга виказав неабияку відвагу та здійснив повітряну розвідку над замком.

Почулись вигуки: «Браво!», «Хай живе Папуга!» та гучні оплески. Папуга чемно вклонився присутнім.

— Він пролетів низько над стіною з бійницями і побачив, що василіски встановили кілька гармат і казанів із гарячою олією. Це, очевидно, будуть головні засоби їхньої оборони. Поза тим вони покладаються тільки на захист рову та великої брами. Можу додати, що добродій Папуга пролетів просто над головами вартових і закричав: «Пильнуйте, пильнуйте, ваш кінець уже близько!» І мені дуже приємно повідомити, що після цих слів двоє з них так перелякалися, що звалилися в рів.

Зала знову вибухнула сміхом і оплесками — ще гучнішими, ніж перед тим.

— Однак, — провадив Саймон, — сміх сміхом, але ми не повинні недооцінювати наших супротивників. Вони підступні, жорстокі та небезпечні, але щоб іще раз довести вам, як важливо, щоб ми перемогли, я попрошу Етельреда зачитати по пунктах нові розпорядження, які василіски мають намір впровадити в життя, коли візьмуться до керування країною.

Саймон сів, а Етельред підвівся, розгорнув пергамент і почав читати:

— Пункт перший: усі фенікси мають бути вислані з Міфології, а разом із ними і всі морські змії завдовжки понад п’ять футів.

— Яке зухвальство! — проревів Освальд.

— Пункт другий: усі дракони мають використовуватися для перевезення вантажів, зокрема, будівельних матеріалів для василісків.

— Нахаби! — вигукнула Табіта, червона від гніву.

— Пункт третій: усім