Читати книгу - "Бацила карбоната"

Несподівано чоловік з рушницею відступив за двері, мов не помічаючи простягненої руки Валенто.

— Не наближайся, Валенто Клаудо, — рішуче відповів він. — Нам з тобою нема про що говорити. Іди своїм шляхом, чоловіче.

— Хуане, ти збожеволів! — роздратовано мовив Валенто.

— Ні, я не збожеволів. Я дуже любив тебе, Валенто. І вірив тобі. Ти був людиною, яка ненавиділа кривавих фалангістів, так само як і я. Разом з тобою ми билися проти них, захищаючи республіку, захищаючи народ. Тепер ти проти народу, отже й проти мене. Іди, Валенто.

— Хуане, ти помиляєшся!

— Ні, я не помиляюсь. Разом з твоїм Сивим Капітаном ти йдеш проти народу, бо прирікаєш його на нові страждання. Твій Капітан бажає стати господарем країни і, мабуть, буде не кращим від генерала Фернандоса. А тим часом фалангісти розстрілюють республіканців, страчують заарештованих робітників, обвинувачених у прихильності до Сивого Капітана. Нам з тобою не по дорозі, Валенто. Ти називав себе другом Педро Дорільї, а завтра його стратить поліція через тебе й через твого Сивого Капітана.

— Що? — несамовито вигукнув Клаудо.

— Ти знаєш це краще від мене, Валенто. Педро Дорілья буде завтра страчений. — Гомец на мить зник у хаті.

Потім він вийшов і жбурнув до ніг Валенто зім’ятий аркуш паперу.

— Візьми, Валенто, і йди від мене. Ти знаєш: коли я щось сказав, то моє слово тверде. Облиш мене і не приходь більше.

Мисливець зник у хаті, зачинивши за собою двері. Клаудо схопив папір і побіг назад, уривчасто говорячи на ходу:

— Вони стратять Педро… Хуан прогнав мене… Я проти народу… ні, ні…

Ось і «Люцифер»! Клаудо кинувся до каюти Ернана Раміро.

— Капітане! Негайна справа. Капітане!

Не знаходячи слів від хвилювання, Клаудо подав Ернану Раміро зім’ятий аркуш — оголошення поліції.

— Педро Дорілью завтра стратять, Капітане… А Марта? А ваша обіцянка?..

Ернан Раміро зім’яв оголошення в руці. Його кошлаті брови зійшлися над переніссям.

— Гаразд, Валенто! Я виконаю свою обіцянку. Оголосивши себе владарем країни, я не можу припустити, щоб поліція стратила того, кого вона вважає моїм спільником. Команду — по місцях, Валенто.

Гучно задзвонив сигнальний дзвоник. З кают вибігли люди. Валенто зник разом з Капітаном. А Олесь, украй схвильований, побір до Марти:

— Марто, «Люцифер» вирушає, щоб звільнити твого батька!

Раптом затремтіла підлога, але не так, як раніше. Здавалося, вібрує весь корпус «Люцифера». Такого при Олесеві не було ніколи. Може, зіпсувався механізм?

Підлога тремтіла все більше й більше. Пролунав пронизливий свист. Тепер чути було тільки гучне шипіння, мов звідкись під великим тиском виривалась пара. Відчинилися двері. Клаудо збуджено гукнув:

— Олесю! Марто! Ідіть сюди. За мною! Я покажу вам щось таке, від чого у вас захопить подих.

Куди веде їх Валенто? На дах. Чому?.. Міцний подув вітру примусив Олеся схопитися за поруччя. І в ту ж мить він схвильовано вигукнув:

— Марто, ми летимо! «Люцифер» летить!

Схилившись над поруччям, відвернувшись від гострого вітру, що викликав на очах сльози, вони втрьох дивилися вниз. Далеко-далеко під ними повільно пливли якісь неясні тіні. Де-не-де виднілися вогники сіл і невеличких містечок. «Люцифер» летів високо над землею, без шуму й гуркоту, властивого літакам. Тільки одноманітне шипіння долітало звідкись знизу.

— То шумлять ракетні апарати, — пояснив Валенто Клаудо. — Вони підштовхують «Люцифер» угору.

— Ніколи не думав, що «Люцифер» може й літати! — прошепотів Олесь. — А він ось узяв і полетів… вперше при мені…

— Ні, друже, це не вперше, — сказав Валенто. — Тільки тоді ти спав, коли ми летіли над Столицею. Капітан вирішив приставити начальникові поліції листа. Ми тихенько опустилися над будинком поліції і вкинули у вікно начальника лист. Не знаю вже, чи догадався він, як саме це було зроблено… Не думаю. А здивувався, мабуть, здорово.

— Батьку мій, любий батьку! — зітхнула Марта. — Невже ж і справді ми побачимося з тобою, будемо знов разом, як і раніше!..

— Будете, Марто, будете! — бадьоро ствердив Валенто Клаудо.

«Люцифер» швидко линув на північ, до Столиці, до в’язниці Сан-Сальвадор.

Проте, чи не передбачали плани хитромудрого начальника поліції того, що Ернан Раміро зробить спробу врятувати Педро Дорілью?..

Велика будівля в’язниці Сан-Сальвадор була оточена високою кам’яною стіною. По чотирьох кутах височіли спостережні пости з кулеметами. Озброєні вартові обходили весь час в’язницю вздовж широкої смуги між головною будівлею та високими стінами. Проникнути до в’язниці було неможливо.

Але не пересвідчитися в цьому їхав сюди начальник поліції. Сидячи в автомобілі, він говорив Алонсо Моеха:

— Я стріляний горобець, Моеха. Я певний, що Ернан Раміро спробує звільнити Педро Дорілью. Але як саме він буде робити це? Не знаю… Але дещо ми приготували, хо-хо-хо!..

Дивні безформні споруди виднілися на тротуарах. Там були навалені якісь речі, мішки, каміння, покладені одна на одну загорожі.

— Все це стане зразу барикадою, щойно тут з’явиться «Люцифер», — посміхнувся начальник поліції. — Він тільки проїде, а ми — клац! — і закрили йому зворотний шлях. Хо-хо-хо, хай застряне! А це як вам подобається, Моеха?

Він вказував на темні тіні, що виднілися під ворітьми великого будинку.

— Це гармати, Моеха. Вони теж чекають…

— Щоб Сивий Капітан зіпсував їх своїм електричним впливом?