Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

«Таємно. Київ, КДБ УРСР, Чуйку.

Прошу ідентифікувати фотографії і зразки почерку гр. Янюка Петра Григоровича за ряд років з фотографіями і почерком воєнного злочинця Генкеля Матіаса, обершарфюрера СС, колишнього наглядача концентраційного табору Бухенвальд.

Юркін».

За день на ім'я Юркіна з Києва надійшло повідомлення: за даними фотокінетичного та графологічного досліджень була встановлена ідентичність фотографій і почерку Янюка та воєнного злочинця Генкеля Матіаса. Вказувалося справжнє прізвище Янюка — Василь Романович Тодусь. В управлінні. потурбувалися також про матеріали про злочинну діяльність Тодуся під час війни на тимчасово окупованій території СРСР та в концентраційному таборі Бухенвальд. Останні були терміново передані органами державної безпеки НДР. Надсилалася і коротка біографічна довідка Тодуся.

«Біографічна довідка

Тодусь Василь Романович народився на території нинішньої Івано-Франківської області в родині священика. Мати — німкеня. За часів панської Польщі закінчив гімназію, вищу технічну освіту в 1935 році здобув у Гамбурзі. З 1935 по 1939 рік працював на заводах Мюнхена і Львова.

Після визволення західних областей України і возз'єднання їх у складі УРСР, як з'ясувалося згодом, був причетний до діяльності релігійно-націоналістичних організацій. З початком Великої Вітчизняної війни призваний до лав Червоної Армії. Навчався в Саратові, де закінчив короткотермінові курси артилерійських офіцерів. У діючій армії з грудня 1941 року по лютий 1942 року, коли за невідомих обставин потрапив у полон. У таборі для військовополонених був завербований німецькою військовою розвідкою і пройшов спеціальну підготовку в розвідшколі абверу, закидався в тил Радянської Армії. З квітня 1943 року він під іменем Матіаса Генкеля — унтершарфюрер дивізії «СС-Галичина». У липні цього ж року у званні шарфюрера СС одержує призначення у концентраційний табір Бухенвальд, де бере безпосередню участь у масових розстрілах. Під час збройного повстання в концтаборі Бухенвальд Тодусю вдалося зникнути. На цьому сліди Тодуся В. Р. губляться».

Бурроу не дав йому жодних гарантій. Але Тодусь — Янюк іншого виходу не мав: зауваження Мітчела про те, що ризикувати з документами на кордоні не варто, видавалося з усіх боків слушним. Їхати на Захід без цих нотаток, без надійно забезпечених тилів було безглуздо. Тепер нікого не зацікавить те, що служив в СС, виконував завдання абверу, боровся проти комуністи. Все це минуле. Потрібна свіжа інформація — і в нього є що показати! Тому й погодився передати кореспондентові документи. Хоча до кінця Мітчелові не довіряв, увесь час остерігався пастки, але…

Впродовж цього тижня пресвітер просидів над переписуванням своїх нотаток: склав великий список назв і найменувань, цілий код цифр і позначок. Це був розумний крок, без нього Янюк почувався б ошуканим. Тепер — інша справа: він передав матеріали, в яких ніхто, жодна жива душа, не розбереться без його коду. Він із вдячністю згадав курс шифрування, що пройшов в абверівській школі, — тільки тепер знадобився.

Надійшла черга обміняти лист і заяви на запрошення на виїзд у США. На першій зустрічі Бурроу пропонував зробити це через таємну схованку — у нього вже було на прикметі одне місце — без зайвої зустрічі, не привертаючи до себе нічиєї уваги.

Але Тодусь на це не зголосився, наполіг, щоб тільки з рук в руки.

— Ви мені не довіряєте, Петре Григоровичу? — з ледве прихованим роздратуванням запитав Бурроу.

— Я вам не вірю, — одрубав Тодусь. — Ви одержите все, що вам необхідно, а я пошиюся в дурні.

Мітчел аж здригнувся від такої проникливості старого, але швидко опанував собою:

— Мабуть, ви маєте рацію, Петре Григоровичу, стосунки між нами склалися поганенькі, але, сподіваюся, у Штатах ми порозуміємося.

— Дай бог, — тільки і вимовив.

… Зараз Тодусь готувався до зустрічі: запакував заяви і лист, обгорнув газетою, потім ще раз — у поліетилен, наче на нього чекала не прогулянка парком на Хортиці, а океанська мандрівка. Все це він акуратно поклав у плетену корзину, з якою завжди ходив на базар, а зверху кинув якусь лахмітину. Була сьома година ранку, зустріч призначено на восьму: вранці у суботу в місті порожньо — люблять люди поспати.

Готувався до зустрічі й Мітчел. Щойно він приїхав у Запоріжжя з Донецька, як на пошті, у відділі кореспонденції до запитання, на нього вже чекав лист. У листі, як і належало, було запрошення для Янюка на виїзд на постійне проживання до Сполучених Штатів Америки від Джільберт (уродженої Янюк) Яніни, котра доводилася Петрові Григоровичу Двоюрідною сестрою.

Мітчел встав рано, поголився з особливою ретельністю — йому сьогодні випала довга дорога, і тому за кермом він хотів почуватися бадьорим. Зробив кілька вправ, одяг свіжу сорочку, довго вив'язував краватку. До Хортиці він поїде машиною, зупиниться неподалік парку і піде на зустріч. Там обміняються паперами. Мітчел нині був упевнений, що блефувати Янюк не буде, — це не в його інтересах.

Готувався до зустрічі і Юркін. Він розумів, що збирання Янюком — Тодусем заяв і підписів під листом не може тривати вічно, бо скільки ж може чекати на них Бурроу! Майор знав, що той виїхав з Донецька і позавчора ж увечері зайняв номер у готелі, заплативши тільки за дві доби. Отже, сьогодні? Якщо так, то варто зробити це зранку, аби мати час сьогодні ж дістатися до Москви, у посольство.

Тодусь вже був на півдорозі до Хортиці, коли Мітчел зняв трубку і набрав номер:

— Це Бурроу з 412-го. Я від'їжджаю. Чи нічого я вам не заборгував?

Небавом вийшов, причинивши за собою двері, а за хвилину вже натиснув на стартер машини.

Тодусь сунув неспішно, горблячись і ховаючи очі в затінок од широкополого солом'яного бриля. В руці в нього погойдувався плетений середніх розмірів кошик. Він на міг би зараз йти швидше, бо нерви були вкрай напружені, і тільки повільна хода давала змогу більш-менш володіти собою.