Читати книгу - "Чоловіки під охороною"

Потім я кладу трубку й чекаю. Дейв теж чекає. Обидва сидимо мовчки. Час від часу наші погляди зустрічаються, і хлопчик опускає очі. Я добре знаю, що діється в його душі. Він уже відчув, як мене розчарувала Аніта в перші хвилини після свого приїзду, і це його засмутило, хоч собою він і задоволений.

Скупавшись, Аніта справляє враження Венери, так мовби вона заново народилась. На мить вона зупиняється у дверях кімнати — ніби для того, щоб ми помилувалися нею. Чудове волосся кольору червоного дерева хвилями спадає на міцну, тонку шию, на губах ледь помітні сліди помади, вії підфарбовані тушшю, на шиї одна, але справді гарна прикраса: золоте кольє, яке відтіняє молочний колір шкіри; а щоб підкреслити свою скромність, Аніта надягла простеньку чорну сукню, яка коштує, мабуть, цілого багатства. І ось вона стоїть перед нами, тримаючи голову так, як ніколи досі не тримала: наче усвідомлює не тільки власну вроду, а й усю значущість своєї діяльності.

Я кажу їй комплімент без особливої теплоти. А Дейв мовчить. Аніта не надає ваги цій нашій холоднуватій зустрічі, вона гордо заявляє, що голодна, так ніби це має куди більше значення, ніж те, що й ми голодні, а тоді поважно рушає до кафетерію, ступаючи так швидко, що ми з Дейвом на кілька кроків відстаємо від неї.

Очевидно, Аніта справляє глибоке враження на переповнений кафетерій замку, куди вона входить з добродушним виглядом. Тут немає жодної душі, котра б не знала, хто така Аніта Мартінеллі, яку високу посаду вона обіймає, чому так рідко сюди приїздить. Знають усі й про те, що містер Берроу виявляє до неї неабияку шанобливість. До речі, він уже тут. Ось він підводиться і, несучи перед собою своє черевце, похиливши лискучу маківку і обличчя, яке світиться поштивістю, підходить до Аніти. А що містер Берроу дуже високий, а Аніта середнього зросту, то він зіщулюється, ще більше повніючи, вигинається спіраллю й розпливається перед нею масною люб’язністю.

Аніта сприймає все це дуже спокійно. Вона добродушно згоджується, щоб офіціантка наповнила біля стойки її тацю, а тоді простує в моєму супроводі до столика, всміхаючись то ліворуч, то праворуч вишуканою усмішкою політика. Дейв покидає нас, а я опиняюсь між Анітою і Кейт Берроу. Розмовляти вільно в мене нема змоги. Вся увага містера Берроу прикута лише до моєї дружини. Місіс Берроу не зважується ні подивитись на мене, ні заговорити зі мною. В усякому разі, тут Аніта поважна особа. А я той, хто її супроводжує і кого не беруть до уваги.

Одначе мені хочеться, щоб Аніта час від часу всміхалась і щось мені казала, бодай про людське око. Та дарма, мабуть, незважаючи ні на що, вона почуває себе ніяково через мою присутність і ту офіційну й воднораз пустопорожню розмову, в яку її втяг містер Берроу. Тоді я дозволяю собі деяку байдужість, навіть намагаюся розважитись і воджу неуважним поглядом по кафетерію. Але тут я помічаю, що Дейвові анітрохи не весело з його «маленькими друзями».

Місіс Пірс сидить за столиком з С і часу не гає: раз по раз міряє поглядом Аніту й мило всміхається мені, не перестаючи при цьому засипати словами доктора Гребела. який сидить праворуч від неї. За сусіднім столиком ліворуч від мене сидять Кроуфорд і Берідж. Удаючи, ніби заклопотані розмовою, ці жінки, хоч і не зиркають у наш бік, насправді постійно тримають нас у полі зору, Я навіть на мить перехоплюю швидкий і, як мені здається, далеко не доброзичливий погляд Лії Берідж, кинутий на Мартінеллі (звісно, я маю на увазі Аніту).

Посеред вечері Аніта, на превеликий мій подив, раптом змінюється, хоч у кафетерії ніхто цього не помічає. Але я завважую це одразу, бо добре її знаю. Обличчя в неї бліде, а верхня губа час від часу посмикується, мовби від тику. Незважаючи на те, що Аніта дуже самовпевнено, хоча й уважно, слухає безглузду балаканину містера Берроу, її сковує внутрішнє напруження.

Мабуть, на нас дивляться тут, мов на якесь непристойне подружжя. Набагато непристойніше, ніж інші одружені ЧО, бо в стінах Блувілла вже звикли до їхніх непристойних взаємин. А Аніта приїздить із-за меж ранчо. І те, що Аніта стоїть так близько до президента, що вона, незважаючи на це, здолала довгу дорогу від Вашингтона до Блувілла, щоб опинитися в обіймах одного з ЧО, викликає тут ще більший осуд. Цей осуд я вловлюю в поглядах і навіть у потуплених очах «одиначок» і С.

До речі, саме тому містер Берроу не каже мені ні слова й навіть не дивиться в мій бік. У нашій подружній парі я, на думку всіх тут, маю статеву перевагу, тобто я той, хто втілює в собі всю непристойність, — щось на зразок шльондри, яку прилюдно присоромив один міністр. Цілком очевидно, що мою присутність за столиком містера Берроу поряд з Анітою сам він, С і «одиначки» розцінюють як несмак — несмак терпимий, але огидний. Що ж до Кейт Берроу, то її діймають страшенні муки — адже ця жінка, як і я, добре знає потаємні думки присутніх. Кейт сидить за цим малим столиком, де я не можу поворухнутись, щоб не торкнутися її ліктя, чи випростати ногу, щоб не зачепити її ноги, і вся аж палає. Душу їй сповнюють суперечливі почуття чутливого й цнотливого пуританина, змушеного йти поруч із жінкою легкої поведінки. Під поглядами блувіллців, у тім числі і її ожирілого чоловіка, Кейт паралізував страх на саму думку, що вона може виказати бодай найменшу цікавість до мене. І сердешна жінка вирішила не відривати очей від тарілки, а коли підводить голову, то дивиться тільки на свого чоловіка. Ніколи ще жодна така діжка зі смальцем, ніколи ще жодна така балакуча машина за столом багатослівної бюрократії не привертала до себе такої уваги!

Я відчуваю величезну полегкість, коли, вклавши в ліжко Дейва,