Читати книгу - "Дорогами Маклая"

4 липня (за старим стилем) молодшому Миклусі виповнювалося 18 років.

Зловісний міністр очима своїх агентів стежив за старшим Миклухою, Сергієм, але той, вступивши на юридичний факультет, поводився цілком благопристойно. Отже, позбиткуватися можна лиш над непокірним Миколою.

А тим часом у родині Миклух про плани Валуєва ніхто ні сном ні духом не знає. Катерина Семенівна оббиває пороги поліції, жандармерії, міністерства освіти, намагається добитися аудієнції у царя — й усе марно. До царя далеко, а інші… Що інші? Над ними Валуєв! А добрий ангел-рятівник, Олексій Костянтинович Толстой, десь у Парижі чи в Німеччині.

Одним з найулюбленіших репетиторів Миколи, що готував його до вступу в гімназію, був молодий поляк Валентин Валентинович Миклашевський, про якого тут уже згадувалося. В 1862 році він брав участь у польському повстанні й потім змушений був емігрувати до Німеччини, у Гейдельберг. Микола звертається до нього, просить поради.

Про «взаємини» свого колишнього учня і міністра внутрішніх справ Росії Миклашевський теж, звичайно, не підозрює. Пише: «Не впадай у розпуку, друже Колю, хто знає, з якими невдачами доведеться тобі спіткатись у майбутньому. Запам'ятай, головне, що треба в житті, — це людиною бути, все інше — додасться. Що стосується подальшої твоєї освіти, то моя порада така: негайно клопочи про закордонний паспорт і їдь у Гейдельберг… Ти матимеш змогу тут слухати лекції великого фізика Гельмгольца, знаменитих учених Кірхгофа, Бунзена, Міттермайєра й ще багатьох інших. А коли захочеш, переведешся згодом до якогось іншого університету. Отож зважуйся, друже мій!..»

Перш ніж цього листа прочитали Миклухи, він побував на столі у Валуєва. І шпик-міністр поклав на його копію резолюцію: «При зверненні заявника пояснити неможливість видачі закордонного паспорта до повноліття, в жодному разі не лишаючи прохання без відповіді. Належне оформлення вчинити і паспорт видати у визначений строк. Через день по тому оголосити про встановлення негласного нагляду, зажадавши підписку про невиїзд. На всі станції до Німеччини сповістити про можливість необхідності в затриманні».

Його високопревосходительство провокує таємну втечу за кордон, щоб «справа» з політичної обернулася ще й на кримінальну (і напевно завершилася б перемогою переслідувача.

Та й у поліції не самі тільки люди-звірі. Хтось із чинів паспортного столу, явно ризикуючи своїм службовим становищем, наважився попередити Миклух.

Спочатку ноші підмовлялися цьому вірити, особливо посиланню на якусь нельми сановиту особу, яка буцімто давно вороже настроєна проти них. Їм здавалося, що ні для кого з таких осіб їхня скромна сім'я не становила анінайменшого інтересу, а тим паче ворожого. Але подробиці, взяті з листа Миклашевського, якого вони нікому із сторонніх не показували, все-таки стурбували їх. Катерина Семенівна вкрай налякалася, та й Микола занепокоївся не на жарт. У записці говорилося, що після повноліття йому будь-що загрожують арешт і суд, бо судовий розгляд у «справі» учасників останніх студентських заворушень у Петербурзькому університеті відкладено до серпня, а це означало, що тих бунтівників, яких через неповноліття не арештували, але яким у серпні виповниться 18 років, потім, перед початком суду, візьмуть під варту неодмінно. Тому розпочинати клопотання про закордонний паспорт не парто, бо якщо навіть і пощастить виклопотати паспорт, то буде взято підписку про невиїзд, а затівати втечу за кордон — марна річ, вона все одно не вдасться, а тільки призведе до нових звинувачень.

Якраз тоді в Петербурзі з'явився Олексій Костянтинович Толстой. Анонімна записка йому спершу теж здалася неправдоподібною, але виключення Миколи з університету й Медико-хірургічної академії, куди його без середньої освіти вдалося влаштувати з великими труднощами, змусило поета знову звернутися до царя.

Несподівано для Олексія Костянтиновича імператор цього разу вичитав йому:

— Хто вони тобі такі, ці баламути! — закричав він, не приховуючи роздратування. — Дивись, Толстой, а то я подумаю, що й ти з ними заодно.

Поет не знав, що міністр внутрішніх справ, доповідаючи цареві про нові студентські заворушення, охарактеризував государеві юного Миколу Миклуху як «найголовнішого й найнебезпечнішого заводія всіх заворушень», а його, графа Толстого, як «ревного захисника цього баламута»[40].

Цареве вичитування не на жарт занепокоїло Олексія Костянтиновича. Він зрозумів, що в анонімній записці, коли не все, то багато що, очевидно, правда. А коли так, то треба діяти негайно.

Щоб не збудити зайвої підозри поліції, вирішили піти їй навстріч. Невідомий доброзичливець радив не клопотати про закордонний паспорт, — отже, треба клопотати, знайшовши для цього сяку-таку безневинну й усе-таки вагому причину: у Миколи слабі легені, йому настійно радять на тривалий час виїхати для лікування в Гейдельберг.

А тим часом роздобути другий паспорт, чистий бланк, ї під вигаданим прізвищем виїхати до Німеччини хоча б за кілька днів до повноліття і, звичайно, кружним шляхом — через Румунію, наприклад, чи Болгарію.

План утечі в усіх деталях розробив Олексій Костянтинович. Він правильно зміркував, що, поки Микола не одержить справжнього паспорта, поліція до нього ніяких заходів не вживатиме. Коли він подасть належні документи, вона заспокоїться й очікуватиме, певна, що 4 липня, тобто в день свого народження, бунтівливий юнак неодмінно прийде до паспортного відділу. Цим очікуванням поліції й треба скористатися.

Одного не знали Миклухи: де добути бланк паспорта? Але й це Олексій Костянтинович незабаром уладнав. Лишалося тільки придумати Миколі підходяще прізвище.

Довго сушили собі голови й ніяк не могли дійти згоди. Миколі не хотілося брати зовсім нове прізвище, яке б не зв'язувало його з родиною. Тому зрештою зійшлися на тому, нікому вже не відомому подвійному підписі прадіда Степана, переінакшивши «Миклуху»