Читати книгу - "Безумці, Олександр Ашотович Насібов"

їсть. Він опритомнів, але абсолютно нічого не пам'ятає і ледве може промовити кілька слів. Проте це успіх, величезний успіх! Запалений, я нахиляюся над другим хворим. І раптом хтось плигає мені на спину, хапає за горлянку, звалює на підлогу. Задихаючись, я витягнув пістолет і… і лишився без третього пацієнта. Тепер, починаючи експеримент, я дію обачніше. Все повторюється — психотики виходять із стану коми[28], спершу поводяться цілком пристойно, а потім намагаються кидатися на мене. Та, вживши запобіжних заходів, я спокійно спостерігаю за цими незрозумілими спалахами несамовитості. Секундомір відлічує час. Через двадцять хвилин вони знову на підлозі, байдужі до всього, нерухомі й безпорадні. Така реакція організму на послаблення дії препарату — шаленство, потім різкий перехід до попереднього стану, коли хворий втрачає будь-який контакт із зовнішнім світом… Через день я відновлюю експеримент — хворі не реагують. Я наполегливо продовжую спроби… Коротше, період прояснення свідомості пощастило довести до шести годин, потім — до восьми, до десяти! Але щоразу дозу препарату доводилося збільшувати. А це ж найміцніша отрута… Словом, незабаром загинули й останні двоє.

Проте я був наполегливий. Не втратив надії і почав працювати з новою групою. Мені пощастило добитися того, що стан відносного психічного прояснення хворих триває безперервно кілька місяців, поки їм регулярно впорскують щоразу більші дози препарату й протиотрути. Але досить дати препарат трохи пізніше або не в такій дозі, і настає катастрофа: перед вами звірі, яких полонила манія вбивства… Ця група хворих перебуває тут. Вона була під опікуванням нашого лікаря. Тепер лікар вибув із лав. Отже, його заміните ви. Запам'ятайте: відтоді, як ви увійдете в контакт з хворими, життя ваше у великій небезпеці. Ви повинні добре затямити: найменша недбалість у роботі з ними, помилка під час визначення даних, за якими складається раціон спеціального препарату, запізнення чи затримка з його застосуванням — і вас розірвуть на шматки. Ось чому я так докладно вам усе пояснюю. Повторюю: в кожному з цих людей дрімає звір, готовий вчепитися вам у горлянку… Ви зрозуміли?..

— Напевне, зрозумів!

— Лікар Марта Рішер докладно проінструктує вас. Слухайте її уважно, перепитуйте десятки разів, не проґавте жодної дрібниці.

— Зрозумів, шеф.

— Вам категорично забороняється вести з нею сторонні розмови. Ніяких відомостей про себе. Ви — лікар, приїхали з Німеччини, от і все. Повторюю: тільки ділові розмови. Жодного слова про будь-що інше. Жодного слова! У вас є запитання?

— Мені здається, все, що треба, ви сказали.

— І вам не страшно?

— Мені страшно, шеф. Проте я кажу собі: справлялася ж із ними жінка!

— Резонно. — Абст зацікавлено дивиться на Карцова. — А тепер останнє. Ви повинні знати, чого ця група перебуває тут, так далеко від прекрасних берлінських клінік. Інакше ви намагатиметесь збагнути незрозуміле. Така людська природа, з цим нічого не вдієш… Так ось, що вам відомо про камікадзе та кайтенс?

— Уперше чую ці слова.

— По-японськи камікадзе — льотчик навантаженого вибухівкою літака. Під час зльоту він лишає шасі на аеродромі. Отже, повернення неможливе. Пілот не може також викинутися в повітря — у нього нема парашута. Лишається одне: він знаходить об'єкт, пікірує. Вибух!..

Карцов розуміє, що Абст чекає на його реакцію. Він мовчить.

— Кайтенс, — веде далі Абст, — це людина, котра робить те саме, але під водою, сидячи на керованій торпеді. І тут нема порятунку — водій торпеди або вибухає, або гине в безодні… Як вам усе це подобається?

— Ну що ж, — обережно відповідає Карцов, — наскільки я розумію, ці люди добровольці… Одне слово, красива смерть, хоч від усього цього… м-м… трохи тхне середньовічним варварством.

Абст киває, погоджуючись.

— Справжнісіньке варварство! — підтверджує він. — Хай пробачать мені за це слово наші шановні союзники. Тільки подумати: гинуть здорові люди, в розквіті сил, при своєму розумі. Ні, ми не могли піти таким шляхом, хоч і в нас чимало героїв, ладних умерти за фюрера… Але ж зовсім інша справа, коли людина безнадійно хвора, а до цього ще й божевільна! Кілька тижнів, можливо, місяць чи два, — і вона загине. Вона все одно помре, бо приречена. Ви розумієте мене?..

Третій розділ

Просторий майданчик біля лагуни. Спиною до води вишикувалися плавці. Всі вони в сірих в'язаних штанях. Голови й тулуби оголені. Чверть години тому Карцов підняв їх з ліжок, примусив зробити гімнастичні вправи і тепер збирається видати кожному спеціальну їжу. Порції встановлено відповідно до наслідків досліджень, які було зроблено напередодні ввечері.

— Хвилинку, Рейнхельт!

Це Абст. Він щойно вийшов з тунелю і замислено дивиться на нового лікаря. Кілька днів підряд Рішер давала докладний інструктаж Гансу Рейнхельту. Потім під наглядом самого Абста він стільки ж часу практикувався у визначенні потрібної норми препарату для кожного плавця. І ось від учора лікареві надано самостійність. Поки що все йде нормально. Та Абст не певен, що людина, котра стоїть перед ним, цілком усвідомила відповідальність, яку покладено на неї… Звичайно, вжито всіх заходів. Кожен крок лікаря під наглядом. Рейнхельт цілу добу з плавцями. Він навіть спить в одному приміщенні з дорученими йому людьми, і, якщо скоїться недобре, першою жертвою буде він сам. А все-таки…

— Ось що, — пропонує Абст, — я вирішив зробити експеримент. Зараз ви залишите одного з них без препарату.

— Навіщо, шеф?

— Побачите. Де наша книга? Дайте її сюди.

Карцов подає йому книгу із списком плавців.

— Викресліть кого-небудь.

— Не можу, шеф, — тихо промовляє Карцов, здогадавшись про намір Абста.

— Викреслюйте. Самі, на свій розсуд. Ну!

Карцов змушений підкоритись і