Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт 📚 - Українською

Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Альфонс Цiттербаке" автора Герхард Хольц-Баумерт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 56
Перейти на сторінку:
збожеволів. Це ж призведе до прикрощів.

Зчинився галас. Одні казали, що я образив Бруно, інші підтримували мене. Тим часом мені сяйнула інша думка:

— Мабуть, краще свиснути! А кожний наступний умовним свистом передає сигнал далі.

— Я не вмію свистіти, — не погодилася Луїза.

Зійшлися на тому, що Луїза має заспівати. З'ясувалося, що більшість дівчат не вміє свистіти. То нехай усі вони співають.

Гаррі слухав-слухав нашу суперечку, а тоді усміхнувся й сказав:

— Під час наступної подорожі дівчата повинні навчитись свистіти.

Отже, згода. Всі були раді, що створили гарний піонерський ланцюжок. Насамкінець Гаррі сказав:

— Я, мабуть, влаштую репетицію, щоб подивитись, як воно вийде насправді. Треба діяти швидко. Ви ж знаєте: коли того вимагають важливі справи, піонер має з'являтися негайно.

Як уже всі розходились, я пошепки запитав Гаррі:

— Може, зробиш нічну репетицію?

Гаррі тільки підморгнув мені. А це могло означати все, що завгодно.

Ввечері я спакував речовий мішок. Мама здивувалася:

— Що це ти робиш, Альфі?

Я розповів їй про піонерський ланцюжок. Татові наша вигадка сподобалася. Він сказав, що в його робітничій дружині теж є такий ланцюжок, але не радив укладати речовий мішок негайно.

— Хто його знає, коли це трапиться. Вас можуть викликати через чотири, а може й п'ять днів, — сказав тато. А мама стурбувалася:

— Коли це затягнеться надовго, то візьми й білизну. Вона добряче напакувала речовий мішок. Може, вона не вірила в ланцюжок і хотіла тільки пожартувати, адже я насилу завдав мішок собі на плечі. Ще й нагадала мені:

— Альфі, раптом піонерський ланцюжок буде вночі, то звечора добре начисть черевики.

Того вечора я довго не спав, все дослухався, але ніхто не свистів. Не чути було нічого також наступного вечора. Побачивши Гаррі, я пошепки запитав його: — Що робить піонерський ланцюжок? Гаррі тільки підморгнув мені.

Восьмого дня ввечері, о пів на десяту (це я пам'ятаю точно, бо подивився на годинник) почувся свист. Я добре чув свист, але коли підбіг до вікна і виглянув, надворі не було нікого. Певно, Бруно вже помчав до школи. Я вбіг у кімнату. Тато саме перевіряв, як мама виконала шкільні завдання. Вона вчиться заочно.

— Оголошено піонерський ланцюжок! — крикнув я. — Мені треба поспішати!

Мама розсердилася, що їй заважають. А тато сказав, що це важлива справа, і все інше має відступити на задній план. Мама швидко зробила мені кілька бутербродів і нагадала, щоб я не дуже барився, бо вже темно. Тато дав мені свій кишеньковий ліхтарик. Я нацупив речовий мішок на плечі й подався з дому, та одразу ж вернувся і подзвонив. Мама відчинила.

— Я тільки-но сіла за уроки, а ти знову заважаєш, Альфі. Що, порвався ваш піонерський ланцюжок?

— Ні, забув ключ від дверей будинку, — випалив я, вхопив ключ і помчав, як було передбачено, до Луїзи.

Звісно, її будинок був уже замкнений. Я став насвистувати. Моїм сигналом був уривок із пісні «Минула ніч». На третьому поверсі, де мешкає Луїза, не засвітилося жодне вікно. Я засвистів голосніше. Коли ми в класі намагаємося підказувати Луїзі, вона чує добре. «Будь чесний»! — шипить вона тоді нам, а тепер, як ідеться про таку важливу справу, це капосне дівчисько вдає, ніби недочуває. Я все свистів і свистів. Раптом відчинилось одне вікно.

— Вибачте! — швидко обізвався я. — Невідкладна справа! Чи не могли б ви сказати Луїзі Заллін, що оголошено піонерський ланцюжок, а їй свистить Ціттербаке.

— Нічого не розумію, — відповів голос. — Яка Луїза?

— Ну, тут же мешкає Луїза Заллін?

— Ніяка Заллін тут не мешкає і взагалі тут нема жодної Луїзи!

— Невже! — розчаровано протяг я.

Грюк! — і вікно зачинилося. Татовим кишеньковим ліхтариком я посвітив на номер будинку. Це ж вісімдесят другий, а не тридцять другий номер! І даремно я стільки свистів.

Я помчав до потрібного будинку. На третьому поверсі світилося. Я свиснув. Вікно не відчинилося. Я засвистів голосніше.

Якийсь чоловік із дивною білою істотою на повідку підійшов до мене.

— Слухай, хлопче, вже давненько ходжу я за тобою слідком і скрізь ти турбуєш людей своїм свистом. Облиш це заняття, — сказав він мені.

Біла істота, що у пітьмі видалася мені вівцею, стала біля мене, і я відчув, як щось тепле потекло по моїх штанях.

— Лиха година! Ваша вівця поводиться непристойно, — закричав я і посвітив кишеньковим ліхтариком на свої штани.

— Прошу вибачення, — відразу той чоловік став дуже люб'язний. — Моя довгошерста сіамська такса робить такі речі тільки біля людей, які їй подобаються.

Я пояснив йому, чого свищу, і він приєднався до мене. Тепер ми свистіли удвох. Виходило досить голосно, однак у Луїзи ніхто не обізвався. Зате цього разу відчинились одночасно двоє вікон.

— Ви тільки подивіться на отаке! Підтоптаний парубійко і молодий телепень весь вечір свистять коло нашого будинку. Ану тихі-і-і-ше!

Я хотів запитати про Луїзу Заллін, але не встиг. Полилася вода на другу, ще суху холошу. Це згори вилили на нас каструлю води. Чоловік із собакою вмить покинув мене. Я залишився сам і більше не насмілювався свистіти. «Може, краще побігти до Ервіна, — подумав я. — Втягну його в піонерський ланцюжок, а тоді пошлю до Луїзи. Хай і його обіллють».

Будинок Ервіна я знайшов швидко, але моє свистіння нічого не дало. В кафе біля його будинку грала музика, та так голосно, що заглушувала мій свист, і тому Ервін, напевне, нічого й не чув. Тут до мене теж підійшов якийсь чоловік, тільки цей був у чорному костюмі й вийшов із кафе.

1 ... 47 48 49 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"