Читати книгу - "Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Славов нарешті підвів голову. По його обличчю стікали сльози. Він тихо схлипував, і весь його вигляд, особливо обличчя, був жалюгідним. Чепурні кущики вусиків під носом ще дужче посилювали це враження.
Схлипування переходили в ридання. Андрійко, не виявивши в кабінеті води, послав по неї лейтенанта…
Стукаючи зубами об стінки склянки, хормейстер випив води.
— Я не можу зараз говорити. Мені тяжко говорити… Я втомився…
— Гаразд, зробимо перерву у нашій розмові, — погодився капітан, відчуваючи, що поки вони із Задорожним ще не знайшли у Сочі вагомих доказів проти Славова, хоч інтуїтивно відчували, що саме тут зрештою знайдуть.
Славова, обшукавши, відвели у камеру попереднього ув'язнення, а капітан і Задорожний вирішили піти десь попоїсти.
…Після того, як Славова привели знову до кабінету для допиту і капітан разом із Задорожним стали повторювати у різних варіаціях свої запитання, на які підозрюваний або відповідав ухильно, або зовсім не реагував, мовби вони не його стосувалися, чим дратував Задорожного, пролунав дзвоник від чергової по міськвідділу. У камері, де щойно тримали Славова, знайшли діамантові сережки, сховані за трубами батареї центрального опалення.
— Принесіть їх сюди, складемо акт, — розпорядився Андрійко.
Сережки поклали на стіл, і серед тиші, що запанувала у кімнаті, було чути тільки тяжкий подих Славова, і чи не найпромовистішими були самі діаманти, що, наповнюючи повітря бризками світла, сміялися, плакали і наче попереджали людей, щоб не чіпали їх, бо в них таїться некерована сила добра і зла.
Про те, що це були цінності Гальчинської, капітан не мав жодного сумніву. Вони цілком співпадали з описом прикрас, які носила убита жінка. Згодом це підтвердить експертиза, але тим часом Андрійко був переконаний у своєму висновку.
Тільки одне він спитав у хормейстера:
— Де ви ховали їх?
Було дивним, що під час обшуку їх не знайшли.
— Це не мої, — похмуро відповів Славов.
— Віктор Іванович, — з нотками декору в голосі промовив капітан, — адже я попередив, що тільки чесне визнання може полегшити… Крім вас, нікого у цій камері сьогодні не було. Проведемо експертизу і встановимо, що знято їх з убитої, що ви тоді скажете?..
— Ну, мої, — роздратовано буркнув хормейстер — Нехай і мої. То що? Купив для своєї коханки. Тому й никав, як ви сказали, біля ювелірних скупок. Мої, не Гальчинської…
— А як ви їх сховали при обшуку?
— У носовичку. Коли витирав піт.
Андрійко мало не крякнув, згадавши, що це він дозволив хормейстеру користатися носовичком. Але тепер після знахідки діамантових сережок остаточно переконався, що він на правильному шляху.
Після другого допиту Славова Андрійко звернувся до прокурора за постановою про обшук у хормейстера в готелі. Обшук, який капітан із Задорожним та місцевими колегами провели у номері Славова, дав очікувані результати. Капітан Андрійко, уражений тим, що зумів хормейстер сховати від нього у носовичку сережки, був особливо ретельний. Він нишпорив по усіх закутках приміщення сам, обдивився особисті речі хормейстера, вистукав чемодан, помітивши підшиту внутрішню обшивку «дипломата», одірвав її, хоч Славов, який був присутній при обшуку, категорично протестував проти цього. Але доскіпливість і рішучість капітана дала свої наслідки: за обшивкою було сховано два персні з алмазами і великий рубін на золотому ланцюжку. Речі, які зі слів Шумейкової і племінниць Гальчинської, належали убитій.
Після того, як капітан із гнівним виразом на обличчі показав зблідлому хормейстеру свою знахідку, той повністю скис.
Капітан був задоволений своєю знахідкою, але обшуку не припиняв. Він шукав перстень з найбільшим діамантом, який Гальчинська із Шумейковою не змогли оцінити у Києві і за оцінкою якого треба було їхати до Москви.
Андрійко знов і знов усе мацав і перемацував у номері, попросив у працівника готелю драбину і з неї оглядав верх шафи, шукаючи будь-якої щілини, проглянув карнизи і ліплення, вкриті шаром пилу.
Час минав, а спітнілий капітан не вгамовувався, від напруження і лазіння на драбині у залитій південним сонцем кімнаті він розпалився, обличчя почервоніло, і рубець на щоці загрозливо побагровів. Всі втомилися, навіть Задорожний, який припинив розшуки, сів до столу і став писати протокол обшуку. Поняті теж втратили інтерес до пошуків і посідали біля столу, розглядаючи гарні дорогі прикраси, які лежали перед ними.
Зрештою капітан зліз із драбини і підступив до Славова. який, здавалось, байдуже, з відстороненим, порожнім поглядом сидів на ліжку.
— Ви знаєте, що я іще шукаю?! — сердито спитав його каштан.
Славов мовчки знизав плечима.
— Не знаєте?! — ще суворіше промовив Андрійко. — Де перстень з великим діамантом, який ви здерли з руки убитої? Де він, питаю я вас!
Хормейстер відвів провинний погляд убік, його серповидне лице, здавалося, ще дужче замкнулося в собі.
— Де?! — не стримавшись, гнівно скрикнув Андрійко.
— Продав, — поступаючись натиску капітана, нарешті видихнув з себе підозрюваний.
— Де, коли, кому?
— Не знаю. Біля скупки. За двісті п'ятдесят карбованців.
Капітан мало не схопився за голову.
— За двісті п'ятдесят?
Славов кивнув.
— Йому ціна щонайменше тридцять — сорок тисяч! Це ж унікальний камінь.
Але, здавалося, й це повідомлення не справило на хормейстера враження.
— У мене скінчилися гроші. Мене виселяли…
— Як виглядала людина, якій ви продали?
— Не пам'ятаю… чоловік, ошатно одягнений…
— А ще? Обличчя? Якісь особисті прикмети? Конкретно одяг?
— Не пам'ятаю… Правда, очі в нього були… Дуже холодні. Він торгувався. Давав двісті. Я просив п'ятсот… Але з рук персня він не випускав. Я не міг довго торгуватися. Ніхто доти не купував, думали, підробка… Я віддав за двісті п'ятдесят…
Капітан Андрійко дивився на зніченого хормейстера уже не гнівно,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин», після закриття браузера.