Читати книгу - "Через кладку, Ольга Кобилянська"

- А ти, Богдане?

- Може, здиблемось там, - відповів я й стиснув його руку. В тій хвилі вийшла Маня із склепу, [41] я вклонився легко і, прикликавши над'їжджаючого фіакра, [42] сів і від'їхав.

* * *

(Пізніше).

Моя тета в К., що замешкує там наш дім, як споминав я вже, виїжджає на кілька місяців, а мати обіймає за той час газдівство, котре, щоправда, цілком дрібне в тети, але все настільки займаюче, [43] що дасть матері нагоду зайнятися і на свіжім гірськім повітрі скріпитися. Вона їде вперед, щоб, як впевняла мене, урядити й приладити все до мого приїзду, а пізніше, коли позволить мені вже на це час - поїду й я.

Вчора говорили ми стільки з матір'ю про цей від'їзд, про наш будучий побут у давній нашій оселі, де я перебув свої найкращі літа, що мати, розохотившись, постановила навіть о тиждень скоріше відси виїжджати.

- Я б хотіла мати доволі часу перед твоїм приїздом, - впевняла мене раз по раз, - щоб ти, сину, в'їхав у ту свою хату, якомога найкраще впорядковану, бо ж хто знає, як там застану.

Я всміхнувся.

- Лиш ви, мамо, там уже не надто трудіться, а про свій ревматизм у ногах пам'ятайте, - докинув я. - А якщо не буде все виготовлено, поки я приїду, тим не журіться. Мені найважніше те, щоб ви перебували якнайбільше на свіжому гірському повітрі й себе якнайкраще почували. Тоді попри вас і мені буде добре.

Дора, кузинка моя, що мешкала тут замужем, яка саме на той час надійшла, усміхнулась на ті слова й обізвалася:

- Богдан, тето, говорить, мов нічого для себе не вимагає. Це вже знак, що йому найвища пора одружитися. Вже зможе себе перемагати в потребі й проти жінки. Оженіть його раз, тето!

- Мені ще недостає одного рангу, тож я мушу з одруженням ще ждати, - одізвався я замість матері з уданою повагою.

- Фі, який пан! - кликнула Дора, не взявши моїх слів за жарт. - У такому разі я не знаю, для чого ти вже відтепер так коштовне уряджуєшся. Сам один з матір'ю, і така препиха!

- Цить, Доро! - вспокоював я її. - Ти не знаєш, як то буває, коли з Івана пан зробиться?

- Богдане! - майже скрикнула вона. А мати глянула на мене холодним, докірливим поглядом.

- Що ж, Доро, не знаєш? - повторив я своє питання.

- Ти все так злобно шуткуєш, - відповіла вона. - Знаєш добре, що материне походження затерло вже давно сліди походження твого батька.

- Так, так, Доро! - докинула мати докірливо. - Він усе, де може, дає мені відчути, що моя родина й становисько моїх предків, особливо - мого батька-владики, не має в його понятті жодної вартості. Я вже до того звикла.

- Це ні, мамо! - боронився я. - Це безперечно, що ні. Одначе щоб я вже на те стільки покладав, щоб це мало на мене і в деяких моїх вчинках, дотичне моїх інтимніших бажань, вплив, то ні. І я вже волію їх хоч би й зігнорувати та держатись мужицького грунту, котрий, попри свій консерватизм, щонайменше є здоровий. Мужик, Доро, - звернувсь я до своєї тіточної сестри, - також любується в гарних коверцях і т. ін., взагалі у всьому, що насамперед приковує очі до себе. Отже, я також.

- Ти глузуєш з нас, будучи на тому пункті чим-то зражений нами чи ким іншим, я не знаю, - відповіла вона. - Але щиро питаю, Богдане, пощо справляти такі гарні й навіть дорогі речі в твоїй хаті, коли не маєш заміру оженитись з убогою.

- Чи я це казав, Доро? - спитав я, усміхаючися в тій хвилі насилу.

- Казати просто ти не казав. Ти, взагалі, для мене загадка. Але ж прецінь гарною й багатою вірменочкою займаєшся. А вона, як відомо, посаг одержить неабиякий.

- В такому разі задержить його для своєї особи, - відповів я з притиском. - Я, певно, поки з своєї власної праці буду мати дохід, її гроша пальцем не діткнуся. На те вже спустися. Це справді не по-мужицьки, а виключно моє.

- Це також хороблива пайка його поглядів, - звернулася мати до Дори, - що певно рівного собі не найде. Брати посаг за жінкою і не «дотикатись його пальцем».

- А так, мамо. Я хочу, щоб жінка моя була виключно моя, щоб я їй всього достарчав, усім обдавав, а за це мав у ній вірну й щиру подругу, котра б за те (я вважаю, що й вона мене в даному разі любить) нагороджувала мене своєю добротою, любов'ю, чеснотою і т. ін.

- Підданістю. - докінчила, розсміявшися, Дора.

- Так, Доро. Упокорення жінки в любові перед мужем не має нічого понижаючого в собі. Це бодай ти, що вийшла за свого чоловіка з любові, повинна також знати. Чи, може, жалуєш твого кроку?

Вона змішалася.

- Ти поет, Богдане! - відповіла, поминаючи мої послідні слова. - Але вертаючи до попередньої теми, що ж буде з її посагом?

- Нехай собі з ним робить, що хоче. Чи я мушу його зараз забирати?

Дора викривила уста.

- Мужик з аристократичними поглядами й вимогами, Богдане! - обізвалася. - Ми це знаємо.

- Поглядами може, Доро, але вимогами певно що ні. Хіба що до деяких речей. Я скорше культурний мужик, Доро, що хоче в своїй хаті мати лиш добрі літературні твори, по стінах гарні картини, дуже гарні килими, добрий інструмент. A propos [44] - звернувся я до матері, - я забув вам про свою найновішу «аристократичну» забаганку сказати. Я хочу собі фортеп'ян справити. Розуміється, добрий.

Мати видивилася на мене переляканими очима, мов побоювалась, чи в моїй голові не поміщалось що, між тим коли Дора (ще завше гарна й моторна) розсміялася вголос.

- Чи не виходить на моє, тето? - кликнула.