Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 497
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 98
Перейти на сторінку:
дивує. Ну що, як для Литви визволення віщує Цей рух? Так ось коли до зброї взятись варт! (Бо вже на всіх устах Домбровський, Бонапарт, Французи і війна ходили, хоч і потай). До двору економ, бо що вже там робота,  Як на нечувані заноситься діла! Журба Сопліцівку понура облягла. Не раді всі були вчорашній колотнечі, І навіть голоси примовкли молодечі. Даремно панночок скликали ворожить, Мужчин — у карти грать! Той у кутку сидить І люльку смокче. Той у вікна позирає… Жіноцтво стишилось і мовчки вишиває, — А навіть мухи сплять. Тож Войський, злий на всіх (Мовчанки зносить він, як знаємо, не міг), Пішов до челяді: принаймні кухарі там Картали кухтиків, і голосом сердитим Кричала ключниця дбайлива на дівчат. Там на рожнах низки індиків та курчат Крутились… Войського це втішило помалу, І мрії неясні його заколихали. Судця ще з досвітку писав якісь листи, Замкнувшись на замок. Протазій їх нести Кудись повинен був, бо ждав на призьбі дому. Нарешті сказано з'явитися старому — І урочистий дав Суддя йому позов На Графа, що людей образити прийшов У домі їхньому, на Ключника, що криком, Грізьбою, бійкою та бешкетом великим Порушив хатній лад і добрий супокій, І, врешті, на обох, що справі судовій Зламали течію, зневажили господу І дому чесному вчинили глум і шкоду. Позов належало сьогодні ж дать до рук. Протазій, як почув для серця любий звук, І руку, й слух простяг, увесь уваги повен. Здавалось, у танець од радості б пішов він, Але з належною повагою стояв І тільки зір йому як молодий блищав. Згадав він ті літа, коли носив позови, І хоч не раз за те ображені панове Давали стусани, — та плачено ж не раз Червінці! Так жовнір, що свій старечий час В шпиталі тихому, каліка, доживає, Як військова сурма на вулиці заграє, На ліжку схопиться і голосно кричить Спросоння: «Гей, війна! Ану, до зброї вмить!» І так зашкутильга на дерев’янці скоро, Що вернуть молоді його насилу з двору. Протазій за листа — і кинувся мерщій Приготуватися, вдягти возненський стрій, Та тільки не жупан: то вже парадні шати, Для суду. В одязі такому мандрувати Незручно. Каптанець одяг короткий він, Що можна з гудзиків спустити до колін, А можна й скоротить; рейтузи темно-сині І шапку, що її при дощовій годині Натягують до пліч, а сонячного дня Вгорі зав’язують. Не сів він на коня, А пішки вирушив узенькими стежками. Крадуться так, бува, шпиги перед боями. Пішов, не гаючись, — і добре, що пішов. Бо запечалитись йому прийшлось бй знов: Ксьондз Робак налетів, як сокіл, до Сопліци І крикнув: «Судіє! Ну, та уже сестриця, Та Телімена! Стид і горе для сім’ї!.. Вертихвістка! Ох, я таки б провчив її! Як Зосю Яцькові доводилось оддати Комусь, хто б доглядав її, як рідна мати, Щоб гідно виросла і чесною була, — Про Телімену скрізь ішла тоді хвала, — І їй він доручив дівчатка виховання. Аж бачу, щось таке тут каламутить пані: Либонь, Тадеуша звела уже з ума, Та й Графа ніби теж. Чи, може, з обома Снує якийсь роман? Що з того може бути, Мл легко можемо сказати ї збагнути: Підуть пересуди, почнеться поговір, Неслава почорнить Сопліцин чесний двір. Тож ми подумаймо, як запобігти цьому І як вертихвістку нам вислати із дому, Щоб двох цих юнаків не призвела до звад, Щоб у господу цю вернувся добрий лад!» Суддя озвався вмить, почервонівши з палу: «Який до біса лад! Його вже ми порвали, І іншим способом шукатимемо прав!» «Де ж розум дівся? — ксьондз ту мову обірвав. — Де ваші голови? Які ще знову чвари?» «Тут не моя вина, і Графа до покари Потягне вищий суд. Він з Ключником своїм — Обидва ледарі — свавольством та дурним Розбоєм призвели до сварки й колотнечі. Ну, суд розсудить нас!.. Хотів би я, до речі, Щоб бачив панотець, що вчора при столі У замку сталося…» «Які-бо духи злі
1 ... 47 48 49 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"