Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

Ці нові роботи відзначалися грубою манерою виконання та недбалістю, їм бракувало тонкості у передачі деталей. Орнаментальні завитки мали занадто глибоке різьблення на кшталт де‑не-де розкиданих картушів у раніше бачених приміщеннях, однак висота рельєфу не досягала загального рівня поверхні. Денфортові сяйнула думка, що це повторне різьблення — своєрідний палімпсест поверх старого і стертого давнього малюнка. За своєю природою нове різьблення мало суто декоративний і шаблонний характер — це був грубий орнамент із спіралей та кутів, близьких за стилем до геометричних орнаментів Древніх, що здавалося радше пародією, аніж відтворенням давніх традицій. Нам не давала спокою думка, що естетичну складову техніки виконання почав доповнювати якийсь невловний, проте глибоко чужинський елемент. Як припустив Денфорт, ми мали справу з дуже ретельно виконаною підміною. Сам малюнок був одночасно і схожий, і несхожий на ті зразки, які ми звикли вважати уособленням мистецтва Древніх. Проте мене невідступно переслідувала думка про такі яскраві приклади змішання стилів, як недоладні скульптури Пальміри, що сліпо копіювали естетику римлян. Було очевидним, що інші також звернули увагу на смугу з різьбленням — ми знайшли використану батарею від ліхтаря на підлозі біля одного з найприкметніших барельєфів.

Позаяк ми не мали змоги витрачати більше часу на вивчення барельєфів, то лиш побіжно їх оглянули й одразу рушили далі, втім, доволі часто спрямовуючи промені ліхтариків на стіни, аби не проґавити там якихось змін. Однак нічого такого ми не помітили, хіба що барельєфи розташовувались на більшій відстані один від одного через велику кількість бічних тунелів. Ми зустрічали уже менше пінгвінів і майже не чули їхніх криків, однак нас не полишало враження, що здаля, десь із глибин самої землі, до нас долинає безладний хор цих птахів. Новий незнайомий запах став іще сильнішим, водночас старий майже не відчувався. У повітрі знову заклубочилася пара, засвідчивши збільшення різниці температур і близькість позбавлених сонячного світла скелястих берегів великої безодні. Аж тут цілком несподівано ми помітили просто перед себе на лискучій рівній поверхні підлоги якусь перешкоду, і це були не пінгвіни. Коли переконались, що ці предмети цілком нерухомі, увімкнули другий ліхтарик.

XI

І ось я знову дістався місця, з якого дуже важко продовжувати. Я мав би вже стати товстошкірішим, однак у житті іноді набуваєш такого досвіду, зазнаєш таких випробувань, які залишають глибокі незагойні рани, і варто їх торкнутися, як у пам’яті оживають усі раніше пережиті жахи. Як я уже казав, на чистій відполірованій підлозі ми побачили якусь перешкоду, і одночасно з цим наші ніздрі відчули посилення навколишнього смороду, змішаного, як і раніше, з ядучим запахом тих інших, що йшли перед нами. Увімкнувши другий ліхтарик, ми змогли роздивитися перешкоду і відважились наблизитись, бо навіть здалеку було видно — істоти на підлозі не можуть нікому завдати шкоди, як і ті шестеро, викопані із страшних могил під п’ятикутними надгробками у таборі Лейка.

Як і в особин з могил, у цих також бракувало частин тіла, а вигляд густої темно-зеленої калюжі на підлозі свідчив, що цих ушкоджень вони зазнали зовсім недавно. Їх було тільки четверо, а з бюлетенів Лейка виходило, що має бути не менше восьми, і саме вони мали йти перед нами. Знайти їх у такому стані було цілковитою несподіванкою, ми не уявляли, яка ж то сутичка мала сталася у цій темряві.

Зазнавши нападу, пінгвіни відповідають шаленими ударами дзьоба; і наші вуха чули їхні далекі крики, сповіщаючи — попереду місце гніздування. Невже ті інші потривожили птахів і спровокували смертельний напад? Однак вигляд розчленованих істот спростовував таке припущення, адже навряд чи дзьоби пінгвінів могли зашкодити настільки міцним тканинам і завдати ран, які ми помітили, підійшовши ближче. До того ж велетенські сліпі птахи поводилися напрочуд мирно.

А може, між іншими спалахнула суперечка, і тоді винуватцями були четверо відсутніх? Коли так, то де вони? Можливо, зачаїлися десь неподалік, і над нами нависала смертельна загроза? Повільно і боязко просуваючись уперед, ми стривожено позирали на бічні коридори з гладенькою відполірованою підлогою. Хоч би який конфлікт тут спалахнув, це неабияк налякало пінгвінів, і вони розбрелися далеко за межі звичної території. Існувала ймовірність і того, що, сутичка почалася десь поблизу місця гніздування, на березі неосяжної безодні — тут не було жодного сліду пташиних гнізд. Або, міркували ми, тут відбувся страшний бій із переслідуванням, і слабкіша сторона намагалась якнайскоріше добігти до схованки із саньми, але вороги наздогнали і покінчили з ними. Можна тільки уявити, як, розлякуючи зграї птахів, із чорної безодні вихлюпується жахлива юрба безіменних істот, і пінгвіни з криками кидаються врозтіч.

Я вже казав, що ми повільно і з острахом наближалися до розтерзаних і простертих на підлозі тіл. Якби ж небеса не дали нам підійти, якби ж ми кинулися прожогом із того диявольського тунелю з його гладенькою, наче відшліфованою, підлогою і потворними настінними барельєфами — відвертою пародією на те, що ними підмінили! Якби ми кинулись навтьоки раніше, ніж устигли роздивитися знахідку, то в пам’яті не закарбувалися б речі, що до скону не даватимуть нам спокою!

Ми спрямували на тіла світло обох ліхтариків і швидко зрозуміли: розчавлені, переламані й розтерзані, усі вони були обезголовлені. Підійшовши іще ближче, ми помітили, що голови з мацаками не просто відділили, а відірвали або, радше, відсмоктали. Смердюча темно-зелена сукровиця розтеклася на підлозі великою калюжею, проте її сморід тепер забивав запах, який тут здавався ще нудотнішим, ніж на підходах до цього місця. Лише підійшовши зовсім близько до розпростертих істот, ми змогли визначити джерело цього іншого запаху. І тої ж миті Денфорт, який пригадав деякі промовисті барельєфи з історії Древніх у пермську добу сто п’ятдесят мільйонів років тому, істерично і дико зойкнув, і відлуння того крику покотилося стародавнім склепінчастим коридором із лиховісними різьбленими палімпсестами на стінах.

Я і сам ледь не заволав, бо теж пригадав давній барельєф, від якого не міг одвести погляду. Невідомий митець зобразив розпростерті на землі, покриті слизом тіла безголових Древніх — саме в такий спосіб страхітливі шоґґоти убивали ворогів: відсмоктували голови і висмоктували кров; усе це відбувалося під час великого повстання проти Древніх. То були блюзнірські, страшні сцени; нехай навіть вони стосувалися подій, які давно пішли в небуття, і самі шоґґоти, і їхні діяння не призначалися для людських очей. Божевільний автор Некрономікона присягався, що жодна з цих істот не могла існувати на нашій планеті і що привидітися вони могли лише у наркотичному сні. Безформна протоплазма, здатна копіювати будь-які органи і дії; липка і піниста клітинна маса; надзвичайно податливі пластичні п’ятнадцятифутові сфероїди; слухняні раби, що легко піддаються навіюванню; будівничі великих міст — щораз зловісніші, розумніші, здатні жити під водою… Милостивий Боже! Яке безумство могло змусити цих нечестивих Древніх не тільки використовувати, а ще й увічнювати цих тварюк!?

Тепер, коли ми з Денфортом