Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Матвій

Зав'язую тугий вузол на її перебинтованій ступні та, поплескавши, відпускаю Вету. Вона смикає на себе ногу і, спираючись на пальчики, намагається утримати рівновагу. Виходить це дуже погано, тому я поспішаю на допомогу. Утримую її за талію і не утримуючись тягну дівчинку ближче до себе.

Вета пирхає «відвали!». Намагається скинути з себе мої руки.

Ні, не відвалю! Я впертий засранець!

Смикаю Вету на себе, блокуючи відступ власним тілом.

— Якщо ти не хочеш зі мною говорити, значить говоритиму я, а ти слухай!

— Може не хочу тебе слухати? — по-дитячому зухвало. Хочеться гарненько потрясти її, щоб мізки стали на місце. Але звісно я цього робити не збираюся.

— Значить, тобі доведеться слухати! — гарчу у відповідь. — Ти думаєш, я б надсилав те фото, якби знав, що буде такий результат?

— Навіщо ти взагалі надсилав те фото? — підвищує голос. На емоціях змахує руками.

Нарешті, дочекався. Дівчинка пішла на контакт.

— Та тому, що ти ніколи б сама не кинула свого гусачка! А трахати тебе мені мало! І запасним аеропортом я теж не збираюся бути. — Тут зненацька на емоції зриваюся і я. — Він би заспівав тобі солодку пісеньку про те, який він нещасний, і ти б пострибала до нього, виправдовуючи нікчемні вчинки жалістю. Ви ж стільки місяців разом і хто ти без нього? Розплющ очі, Вето! Досить жити у його вакуумі!

— Я вже розплющила очі! — кричить у відповідь. Пхає мене в груди. До цього я не був готовий, тож похитнувся.

Нехай злиться. Нехай зриває на мені свою злість. Я був не правий. Я заслужив на це. Але, хай не йде. Я хвацько в ній загруз. Не хочу без неї. Не можу без неї.

— Я радий, що ти відкрила…

— Своїми розплющеними очима тебе я теж не хочу бачити! Дай мені спокій. Не слід бути запасним аеропортом. Взагалі ніяким не будь! — перебиває. — Випусти!

Відштовхує мене вбік і кульгає до дверей. Іду за нею.

Вета прямує до вхідних дверей, а я мовчки йду її слідом. Проходячи повз кухню, помічаю того хортого хлопця в татушках. Він мирно сидить на стільці, поїдаючи їжу, яку я забрав у доставника.

Невже у Валерії якісь стосунки із цим зеленим парубком? Ну, не син же він їй?

Мені взагалі сподобалася Валерія. Гарна. Зговірлива. Саме вона мені видала місцеперебування моєї скривдженої дівчинки.

Я зупиняюся в коридорі позаду Вети. Дівчинка пихкаючи взувається і накидає на себе куртку. Одягаю верхній одяг слідом за нею.

— Не ходи за мною! — мружить очі, стискаючи губки.

Ага, ще чого? Я б ці губки ... та й у справу.

Вийшовши на сходовий майданчик, Вета за своєю дурістю вибирає сходи. Скоріш за все зрозуміла, що я нікуди не відступлю і не захотіла залишатися зі мною віч-на-віч у замкнутому просторі ліфта. Я не стримався б і обов'язково натиснув кнопку «стоп», відокремивши нас від усього світу.

— Куди ти йдеш?

— Якомога далі від тебе!

— Ти розумієш, що я так просто не залишу тебе?

— Не розумію!

— Ми гратимемо в наздоганяння, чи все ж таки поговоримо як дорослі люди?

— Що з тобою розмовляти? — озирається і дивиться на мене знизу вгору. — Ти мене зовсім не чуєш! Я прошу тебе піти, а ти все одно не йдеш! Чи я маю чути тільки те, що ти говориш? Нічого не нагадує? У свій вакуум мене посадиш?

Нічого собі! А вона точно розплющила очі! Але я не збираюся з неї робити ручного хомʼяка. Я просто хочу, щоб вона вислухала мене, а потім нехай робить як хоче.

Поки її голос дзвінкою луною розлітається по всьому під'їзду багатоповерхівки, не гаючи часу, я скорочую відстань між нами. І коли опиняюся досить близько, тихо вимовляю їй в обличчя:

— Курити хочеш?

Вета стискає губи та мені здається, я чую, як скріплять її зубки. Вона нервово видихає і зламавшись відповідає:

— Хочу! Тільки це зовсім нічого не означає!

Моя дівчинка… Значить. Ще як це означає!

***

Навмисно, самостійно підкурюю сигарету і передаю її Веті.

Дівча невдоволено закочує очі, але він сигарети не відмовляється. Вихоплює напівзотлілу отруту і жадібно затягується. У мене в самого слина збирається, як добре вона це робить.

Дивлячись у вічі, Вета видихає дим мені в обличчя. Мружиться, ніби щось обмірковує.

Так, мала, я теж тебе хочу. Можна прямо тут. Можна прямо на задньому сидінні.

Сподіваюся вона знає що це означає? Дим в обличчя це дуже серйозно.

— Отже, так, — починає вона багатообіцяльну тираду. Передає мені сигарету й упирається стегнами об крило моєї тачки. — Я зараз підіймуся до Лери й потім, ти відвезеш мене додому. — Замовкає.

І все, чи що? Я вже подумки до Армагедону підготувався. А виявляється, треба просто таксистом попрацювати. Я «за» обома руками та ногами. Потрібно повзатиме перед нею — буду. Хоча тут я погарячкував.

Хмикаю сам собі й, зробивши короткий вдих, передаю сигарету назад дівчині.

— Щось ще, пані?

— Фу! Не називай мене так! — гидливо морщить акуратний носик. Останніми затяжками швидко докурює цигарку. — Я зараз повернусь! - Розвертається до урни.

— Ти дещо забула, — гукаю її. У моїй голові дозрів наївний план. Не чесний. Нічого не можу з собою вдіяти, до божевілля хочу поцілувати її. Кілька днів розлуки видалися тисячоліттями. Буває ж таке.

— Що? — незрозуміло дивиться на мене.

Хапаю її за рукав і тягну на себе. Поки Вета не розуміє, що я хочу зробити, бʼюся в її відкриті від подиву губки та кладу руку на поперек, притискаючи сильніше.

Загубившись у моменті, Вета відповідає мені. Дурію. Але в наступну секунду починає шалено тріпотіти в моїх руках.

— Зовсім уже? — гнівно випльовує, відштовхуючи мене.

— Схоже на те!

— Тримай свій язик за зубами, зрозумів? — тисне в мене пальцем. Виглядає дуже по-дитячому.

— Обіцяти не можу! — знизую плечима і тягнуся за новою цигаркою.

Вона закипає від агресії. Просто дивиться. Крила носа роздмухуються, груди ходять ходуном. Довге волосся недбало перекинуте через плече. У спробі заспокоїтись, Вета проводить по них долонями кілька разів. Не допомагає.