Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова"

— Ти чого, Христю?

Для Ярослава це припущення стає таким несподіваним і підступним, що він давиться чаєм. Соля тут же подає серветки, а син смішно плескає в долоні, явно сприймаючи батьківські етюди як кумедну гру.

Христя ж кілька разів стукає чоловікові по спині, більше для проформи, ніж із реальної користі. І тут же дорікає Ярослава:

— Ти зі своєю опікою Сольку так ніколи заміж не видаси!

— А їй це треба?

— Звичайно, вирішувати лише Соломії, треба чи ні, — філософськи зауважує невістка. — Але у її віці — це нормально. Тож не потрібно перегравати з братерськими почуттями, вам не по п’ятнадцять. Це ще прийнятно, якщо ти з Орисею так поводитимешся. І то дівчинка доросла, бізнес має намір відкривати.

Соля завжди захоплено дивилася, ніби найкращу драматургію року, на те, як Христина, невимушено і просто, ставить чоловіка на місце. У Ярослава справді загострене почуття відповідальності. Воно хоч і не доходило до відвертої токсичності, іноді висіло на волосині від цього.

— Гаразд, вибач, — визнає Ярик і гладить сина по голові, відволікаючись. Йому, як і будь-якому іншому усталеному дорослому, складно визнавати свої слабкі місця. І вже за кілька секунд скидає погляд на Соломію: — Так, повернемося до теми. У тебе справді хтось є?

— У мене, братику, тільки робота. Повір, вона мене… кхм, — Соля замовкає, але її мовчання настільки красномовне, що і продовжувати не треба.

— А це й погано, — одразу ж зауважує Христя. — У твоєму віці вже час трошки пожити для себе. Стій, зараз не про фемінізм і не про сексизм. Я про те, що тобі треба розширити своє дозвілля.

— Та вона його іноді так розширяє, що я не знаю, як його назад стиснути, — пхикає на це Ярик і отримує одразу ж невдоволений погляд дружини й підігнуті губи.

— Солько, ти ж на брата не ображаєшся? — цікавиться дівчина.

— Я на нього ображалась лише в дитинстві, коли він казав, що мене цигани віддали.

Христя на це закочує очі. А Ярослав, який уже відкрив рота, щоб відповісти сестрі жартом, замовкає. Дивиться уважно на сестру, начебто її на рентгені намагається продивитися.

Дівчина ловить цей прискіпливий погляд. Спочатку чекає на якийсь вердикт. Але не витримує і квапить брата:

— Ну, що?

— Я тут подумав. Це якось дивно, — бурмоче.

— Та що дивно?

— Я тебе давно не витягував із халеп. У тебе все нормально?

Соля сміється у відповідь. Трохи істерично й надірвано. Чи все в неї нормально? Вона б точніше сказала — у неї все ненормально. Але, щоб заспокоїти Ярослава, кидає фразу зі старого фільму:

— Ми стоїмо напередодні грандіозного шухеру.