Читати книгу - "Дим"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дим" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 84
Перейти на сторінку:
сейчас типа в отпуске. С утра его вызвали в местное управление зачем-то. Вот и все. Веришь, я даже не знаю точно, как они вообще познакомились.

– Мне Лара что-то такое говорила… Я не вполне понял.

– Да там все покрыто мраком. Она и мне ничего толком не рассказывает. Темнит все че-то. Не нравится мне все это, Антош.

– Чего?

– Не знаю чего, – вона всміхнулась. – Может, ревную.

Зо хвилю вони помовчали, і Юля мовила, довірливо глянувши на Антона:

– Ну посуди сам, я ж ее знаю сто лет. Всю жизнь. Я как бы радоваться должна, а че-то как-то… Так она в него втрескалась, прям без ума от него. Ну ты представляешь – наша Лара без ума от кого-то…

– Но она всегда… – почав було Антон, та Юля його перебила.

– Нет, это не то. Она просто влюбчивая, но это совершенно не то. Она стала какой-то… Господи, как какая-то чертова школьница, она заискивает перед ним, смотрит так, как верная собачонка, бррр! – Юля струснулась. – Наша Лара! Да за ней всегда шлейф из мужиков тащился, блин! Ей всегда достаточно было… А щас она какая-то такая тихая-тихая, какая-то такая вся сю-сю-сю, боже!.. Я ее не узнаю просто.

– Может, просто повзрослела? – припустив Антон, усміхнувшись.

– Может, – кивнула Юля. – По идее – да. Но я почему-то… Знаешь, мне че-то всегда казалось, что она выйдет замуж за какого-то солидного мужчинку, который будет ее боготворить, а она помыкать им, хах! – вона розсміялась. – Понимаю, какие-то тупые девичьи грезы. Знаешь, я ведь всегда ей немножко завидовала. Ну, как она так умеет к себе располагать и вообще быть такой… интересной.

– Не, ну она и щас интересная, – засміявся й Антон.

– Хах! Да, но не в этом дело. Знаешь, – вона задумалась, – знаешь, она… Она как-то так страшно плакала, когда он был в той своей Чечне. Приходит ко мне и плачет, звонит и плачет, я к ней прихожу, а она… Реально, каждый день плачет, ну просто сил нет! Господи, я думала она с ума сойдет, реально.

– Ну, переживала, – здвигнув плечима Антон.

– Да я понимаю. Но никогда раньше я ее такой не видела. Ну разве что когда ты в армии был, но это же другое… И главное вот это и щас – какая-то такая она вся, прямо «ах!» перед ним. Да сам увидишь, чего я тут? – Юля неприємно скривилась.

– А как он вообще из себя?

– Да ты знаешь, не разобрать, не пойму. Обычный вроде парень, заурядный даже. Какой-то даже такой… неприметный, что ли. Не красавец и не урод. Вот знаешь, что мне как-то бросилось в глаза – вот он сидит в комнате, где-то в уголке себе, и то что-то скажет, а то Лара к нему заговорит, а все такие сразу – раз! А откуда он взялся? Сидит тихо, говорит мало. Неприметный. Он твой ровесник вроде, но так не скажешь, вообще сложно понять, сколько ему лет, лицо какое-то неподвижное у него. И невыразительное.

– Подожди, он младше Лары?

– Ну да, на пару лет всего. Но по ним не скажешь, Лара ж у нас как девочка, а он… я ж говорю – сложно понять, сколько ему на самом деле лет.

– Он большой чин какой?

– Вообще без понятия. Лара ж об этом не распространяется, ни-ни! А так… Кто его знает, по мне, так он вообще на военного не похож, хоть я в этом и не большой специалист.

– О, смотри – едут.

– Да… Слушай, ну это все между нами, ты понял? – Юля загасила цигарку.

– Естественно, – Антон кивнув.

– Не, серьезно.

– Я могила.

* * *

Підкотившись до ґанку, «фольксваген» спинився. Лара встала з водійського сидіння і одразу, приклавши до вуха мобільний, почимчикувала до паркану Токаревих. Була вона в тому ж одязі – бриджах, кедах та вишиванці, волосся, щоправда, тепер було низько заплетене в товсту косу, котра робила її ще гарнішою. Потім із пасажирського сидіння вибралась Іра з продуктовим пакетом, на ній нині був спортивний костюм, подібний до отого Лариного, тільки чорний з білими смужками, жовта майка, кросівки. Ірине красиве волосся, темні пасма зо світлішими, тепер було зібране у вільний пучок. Дружина здалась Антону такою привабливою в цій новій одежині, що він задивився на неї, не міг одірвати очей, а вона, підходячи, безтурботно підморгнула йому і кинула, всміхнувшись, своєю жахливою російською:

– Мы вам не помешали?

Антон аж оторопів і провів її поглядом у дім, геть онімівши.

Лише як вона зайшла до веранди, спромігся кинути їй у спину, трошки ошелешено всміхаючись:

– Ладно тебе!

– Какие мы русские! – озвалась Ірина і, гордовито закинувши голову, попрямувала на кухню.

Антон заклопотано зиркнув на Юлю, немов шукаючи в неї підтримки, а та лишень беззвучно з нього реготала.

Тим часом до них підійшла Лара з мобільним у руці, вона стомлено зітхнула, ставши ногою на сходинку. Розвела руками і печально продекламувала:

– Ані чутки про мужа, ані-анітелень.

– Не берет? – спитала Юля.

– Нет, – ще зітхнула Лара. – Один раз как будто сбросил… Видно, что-то важное.

– Наша служба и опасна, и трудна, – криво всміхнувшись, вивела Юля.

Лара на те лиш мовчки потрясла їй кулаком з каблучкою перед обличчям і пішла в дім. Антон з Юлею рушили слідом.

На кухні Іра розбирала пакет із продуктами, а Лара, зайшовши до неї, неуважно мовила:

– Брось это…

На що Іра лиш махнула рукою і продовжила свою роботу.

Тоді Лара розвернулась до Антона і тицьнула в нього пальцем.

– Так, братику, зараз ми й тебе вберемо, – мовила вона вельми безапеляційно. – Пішли.

Лара дала йому легкі брюки, дуже схожі фасоном на оці її бриджі, навіть такого ж бежевого кольору, і легку чорну сорочку з такої матерії, немов джинсова, але все ж дуже тонкої та легкої.

Коли він вийшов на кухню, то жінки примхливо оглянули його, а Ірина навіть підійшла і розстібнула два верхніх ґудзики на сорочці, пригладила йому чуприну з одного боку.

– По-моему, очень даже! – задоволено всміхнулась Лара.

– Правда, – замріяно поглянула Іра на мужа, – тобі ці кольори личать, до речі.

– А где Олег? – обернулась Лара до Юлі.

– Да спит по ходу.

– Он с нами поедет или нет?

– Да пусть дрыхнет.

– Ну как хочешь. Все, едем, едем… – Лара замахала руками.

Вони всі рушили з кухні, коли Лара знов їх спинила, немов щось згадавши.

– А, у меня ж тоже есть для вас подарок. Для Иры… – вона всміхнулась лукаво, так ото, як циганка. – Секунду!

Вона пройшла до себе в кімнату, скоро повернулась

1 ... 47 48 49 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дим"