Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

— Ми чудово підійдемо один одному.

— Я не боюся. Тільки...

— Все вийде. Обіцяю.

— Я вірю тобі.

Ще жодна жінка не казала йому таких слів!

Схвильований, він знову заволодів її губами. Її ніжність викликала в його душі відповідну ніжність, але чоловіча суть вимагала свого.

«Терпіння!» — вмовляв себе Остап, пробираючись в жар. Яна обійняла його за шию і зарухалася назустріч руці. За декілька коротких і водночас довгих миттєвостей вона втиснула пальці в його спину та вигнулася у судомах. Остап насолоджувався звуками, які чув, і прекрасним зачервонілим жіночим обличчям.

Йому не хотілося відпускати Яну навіть на мить, та Остап мусив подбати про її безпеку. А коли спробував заволодіти дівчиною, вона закусила губу та широко розплющила величезні сірі очі. Він здогадався.

— Я перший?

Яна кивнула. Остап засумнівався, та тривало це недовго. Він остаточно втратив самоконтроль, настільки сильно жадав її. Яна довірилася йому. Чому він все ще думає?

Дівчина обвила його ногами.

— Продовжуй, будь ласка.

Його перша незаймана виявилася сміливою дівчиною. Відтепер вона належатиме тільки йому.

— Тримайся…

Остап притиснув Яну до себе й потягнув за ковдру, щоб прикрити їхні розігріті тіла.

— Остапе…

— Що?

— Я... Мені…

— Пробач мені. Першого разу завжди неприємно.

— Я не про це. Мені сподобалося.

— Можливо спочатку.

— Все. Звичайно, спочатку особливо, але потім... Ти був такий гарний, піднесений.

Остап не зумів стримати усмішку.

— Це були мої слова.

— О! Значить, так не кажуть?

— Можеш говорити все, що хочеш. Неважливо, як кажуть. Ми будемо самі встановлювати правила. Або взагалі обходитися без них.

— Мені це подобається.

— А мені подобаєшся ти — так сильно, що я забуваю про все, коли ти поруч. Особливо ось так — зовсім близько.

Остап відвів зі збентеженого обличчя пасма волосся й поцілував Яну — цього разу ніжно, ледь торкаючись припухлих губ. Притиснув дівчину до себе й відчув, що знову хоче стати з нею єдиним цілим. Виявляється, він стає ненаситним, коли поруч з ним кохана жінка.

Кохана.

Остапу сподобалося повторювати це слово. Поки що подумки, але початок покладено.

Та раптом задзвонив його стільниковий.

Батько. Остап вирішив ігнорувати дзвінок, зосередившись на більш приємних речах. Мелодія закінчилася, але за декілька миттєвостей заграла знову.

— Може щось важливе?

— Це батько. Він завжди телефонує вечорами.

— Тим більше.

  Остап неохоче підвівся й потягнувся за телефоном.

— Слухаю.

— Де ти, синку?

— Я зайнятий, тату. Зателефоную тобі вранці.

— Ти з жінкою?

Остап відчув у голосі батька осуд й навіть уявив, як той невдоволено хитає сивою головою. Він не збирався брехати — навіть на догоду батькові.

— Так.

— Сподіваюся, це не серйозно?

— Дуже серйозно.

У трубці запанувало мовчання. Остап чекав, хоча й знав, що нічого приємного не почує.

— Невже ти забув? Жінки — зло.

— Ми побалакаємо про це іншим разом. На добраніч, тату.

— Я не засну.

— Прийми снодійне. Не мені тебе вчити. Ти сам лікар.

— Це не допоможе.

— Я зателефоную завтра.

Остап вимкнув телефон і поставив його на тумбочку біля ліжка. Обернувшись до Яни, він поцілував її, прошепотів «зараз повернуся» і зник у ванній кімнаті. Йому потрібно було позбутися презерватива. Повернувшись, Остап знову ліг поруч з Яною та обійняв її, влаштувавши дівочу голівку на своїх грудях.

Остап навіть не здивувався, коли вона запитала:

— Ви посварилися? Через мене?

— Ти не винна. Це — старі проблеми. Давай-но трохи поспимо — скільки вдасться.

— Спроба — не катування.

— Не впевнений, — Остап торкнувся губами шовковистого волосся. — Спи. Я буду тебе охороняти.

Він відчув, як Яна посміхнулася й одразу розслабилася, впадаючи в сон.