Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

– Раніше ти не афішував, що займаєшся благодійністю, – я покрутила в руках запрошення на бал, організований з метою збору коштів для одного із фондів.

- Ну, треба ж колись починати, - Артур обійняв мене. - Крім того, там буде пара людей, з якими не завадить перетерти. Але, якщо не хочеш, не підемо.

- Ходімо, - подібна розмова в різних варіаціях відбувалася не вперше, і не вп'яте. - Тільки треба вибрати сукню - займуся цим сьогодні.

Він потягся до моїх губ, але я вислизнула з його рук і пішла нагору. Слідом долинув розчарований вдих, а я ледве втрималася, щоб не повернутися назад і не завести чергову безглузду розмову.

Може, він просто охолонув до мене? Адже це Артур - чоловік, у якого найсерйозніші стосунки до мене тривали одну ніч. І те, наскільки сильні у нього почуття виникли до мене, не було гарантією, що вони не можуть згаснути. До заходу залишалося цілком достатньо для підготовки часу – принаймні для мене. В іншому настрої вона нагадувала б збори на бал, зараз перетворилася на стомлюючий набір послідовних і планомірних дій. Сукня, взуття, аксесуари, домовленість з перукарем і візажистом. Адже навіть за найпростішим на вигляд образом стояло кілька годин його створення руками професіоналів. Ну чи можна зібратися самій, але тоді все вийде далеко не так бездоганно, як не намагайся – перевірено досвідом.

Артур завжди буквально випромінював задоволення від споглядання мого чергового "виходу", непорівнюване, втім, з тим, з яким він потім, після повернення додому, рятував мене від одягу та макіяжу.

Спогади калейдоскопом замиготіли в голові. Не тільки чуттєві, а й про незліченну кількість розмов - таких різних, але завжди щирих, відвертих, оголюючих і поступово поєднуючих воєдино наші різні душі... Цього зв'язку не розірвати ось так просто. Адже я й раніше вміла пробивати броню, в яку Артур одягався з тієї чи іншої причини – реальної чи просто симптома всього, що пережив. І тепер зможу, потрібно тільки придумати, як.

Від цього потеплішало на душі, ніби теплий вітерець розігнав хмари, і визирнуло сонце.

- Я чесно-пречесно постараюся якнайшвидше, Олег. Але, якщо хочеш, можеш посидіти поки що в машині, - весело підчепила я свого незмінного супроводжуючого. Той тільки усміхнувся і похитав головою.

У цьому торговому центрі, що скидався швидше на закритий елітний клуб, ми були чи не єдиними відвідувачами. Не кожен міг дозволити собі покупки тут. Я давно відвикла дивитися на цінники. Але, хоч моя незручність була згладжена його безапеляційністю, бажання тринькати і переповнювати гардероб було мені непритаманне. Артур говорив - я не вмію насолоджуватися приємними аспектами перебування Баріновою, а я сердито відповідала - якщо вважає, для мене "приємності" в грошах, то я маю повне право вирішити, що для нього - тільки в моїй красі. І якщо та згасне, то і його кохання теж. Він сердився - жартував, а я повірила, я відповідала тим же.

Погляд вихопив серед інших ту саму сукню. Лілового кольору бюстьє, трохи розкльошене вниз і довжиною майже у підлогу. Елегантно та витончено. "Схоже ніби ти англійська королева, а не бандитська краля". Кивнувши на нього уважній і ненав'язливій дівчині-консультантці, попросила віднести до примірочної. Усміхнулася Олегу, який чекає поза магазином, вказала на себе і в бік примірочних. Ті були схожі швидше на вишукані будуари - природне світло, дзеркала на повний зріст, зручні крісла. Вибравшись зі свого одягу, натягла сукню. Блискавка ззаду - не дуже зручно застебнути без допомоги, але що вдієш. Раптом згасло світло. Я буквально підскочила, ледве утримавшись від переляканого зойку. Єдиним джерелом, що розсіює темряву, яка охопила мене, залишалися маленькі лампочки по периметру одного з дзеркал, і тому в відображенні позаду мене здавались якісь дивні тіні. Вони ніби повільно підповзали до моїх ніг, згущуючи біля них. І тільки я подумки шикнула на себе за дитяче сприйняття гри світла, двері позаду тихо грюкнули. А ось це вже точно не плід уяви. Щось темне безшумно і стрімко наблизилося зі спини, встигнувши набрати обриси чоловічої постаті до того, як мій переляканий вереск потонув у холодній широкій долоні, що грубо затиснула рот і ніс. Неясно знайомої.

Друга рука обхопила поперек, обидва передпліччя та талію, притискаючи до твердих грудей і остаточно знерухомлюючи. Продовжуючи затискати рота, він злегка натиснув, змушуючи нахилити голову набік. Сухі тверді губи пройшлися моєю шиєю знизу-вгору до вуха.

- Ну його, це плаття. Купи краще те - яскраво-червоне, що на манекені біля входу, - цей голос... Його не сплутати з іншим. Це неможливо, як і те, що його власник зараз стояв за моєю спиною. - Я приберу руку, а ти будеш слухняною дівчинкою, Янголе, і не станеш кричати, добре?

Кивок швидше скидався на конвульсію, адже я задихалася. Він розгорнув мене до себе якраз у момент, коли спалахнуло світло, засліпивши на кілька секунд. На коротку мить все здалося ілюзією. Він здався ілюзією. Але це було не так.

- Д-джейк! - просипіла я. То був він. Тут, зараз із плоті та крові. Все той же зовні - навіть стрижка зовсім як я пам'ятала, а ось погляд - зовсім інший: - холодний, чіпкий, цинічний.

Я відштовхнула його. Джейк усміхнувся, відпускаючи. Відскочила, притискаючи руки до грудей, ніби так можна вгамувати серце, що бухає в божевільному ритмі.

- Ти… Живий… Як… – майже самими губами безладно пробурмотіла.

- Так, це я, крихітко, - глузлива усмішка стала ширшою. Розкривши обійми, чоловік ступив до мене.

- Не підходь! - пискнула я, борючись з підступаючою істерикою.

- Я живий, Янголе, не привид! – глумливо кинув чоловік. Начебто просто поїхав у своїх чергових справах на тиждень, а повернувся через три дні і зробив сюрприз. - Чесне слово. Іди сюди і переконайся в цьому.

Мене так трусило, що стояти на ногах ледве виходило. Фігура Джейка і вся обстановка то розпливалися перед очима, то яскраво спалахували, наче феєрверки. У голові крутився нудотний ураган питань, фактів, почуттів. Ось вона причина поведінки Артура - він дізнався, що Джейк живий. І не сказав мені. Чому не сказав? Ясно – думав, якщо той повернеться, я…