Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

А Джейк уже підійшов. Я відчула на собі його руки - вони нахабно задерли поділ, залізли під нього, за краї не до кінця застебнутої блискавки, ковзнули по шкірі і притягли до нього. Рот за кілька міліметрів від мого.

Упершись руками в груди, спробувала вириватися з захоплення, що тепер уже не послаблюється від мого опору.

- Відпусти…, - крик потонув у губах, що накинулися на мої. Джейк грубо вторгся язиком у мій рот - це відразу протверезило. Вкусила за нижню губу - настільки сильно, що відчула металевий смак крові. А він, відсторонившись, ударив мене по обличчю. Хоч і відкритою долонею, а здалося, в щоці вибухнула бомба. Втративши рівновагу, впала на підлогу, але одразу схопилася на ноги.

- Ненавиджу тебе! - закричала, притискаючи долоню до палаючої щоки. - Не знаю, як вийшло, що ти живий, але краще б не повертався.

У цей момент у примірочну увірвалися Артур, Вадим та ще двоє охоронців.

- Падла! - відштовхнувши мене, Артур накинувся на Джейка. Той не встиг ухилитися від удару, але вдарив у відповідь. У чаді бійки чоловіки вивалилися до зали. Вадим та охоронці спробували їх розняти, але тут приєдналися вже інші – і це явно не сек'юріті торговельного центру, якщо тільки його керівництво не розщедрилось на реальні прототипи кіношних ніндзя. З'явився Олег і ще троє моїх – слава богу, вони всі в порядку. Але підкріплення не змінювало того, що перевага не на нашому боці. Потрібно зробити щось, хоч закричати, щоби припинили, але з горла не виривається ні звуку.

- Досить! – наказав раптом Джейк. «Ніндзя», які давно розняли їх з Артуром, застигли бовванами між ними. - Банальний мордобій, Барінов, як тупо і необачно, типово по-твоєму.

Майнула думка, що колись я вже чула щось подібне.

- Артуре, не слухай його, - хрипко прошепотіла, примудрившись вклинитися між ним і «ніндзя». Буквально повисла на ньому, заважаючи продовжувати атакувати їх, адже чоловік інстинктивно намагався мене не зачепити. - Не слухай, його слова – порожній звук. Нічого не означають, чуєш? - струснула за плечі. - Він нічого не означає! - гучно звучало крізь мати і метушню.

Хворі очі знайшли мої, наче чіпляючись за них, як за якір, що тримає контроль.

- Чи це так, Елізо? - хмикнув Джейк. - Мені не віриш, спитай у нього. Нехай розповість, наскільки все тепер змінилося, – і вже Артуру. - Доведеться розповісти, доведеться, Артуре Дмитровичу, хоч ви могли б це зробити до того, як я, так би мовити, офіційно представлюся світу в новій якості. Але не зробили, і я навіть знаю, чому…

Артур голосно заматюкався. Якби не я, знову спробував би до Джейка дістатися.

- Джейк, ви цей цирк продовжите, чи розійдемося просто? – чужий голос. І тон. І жінка, яка це сказала – також. Наче не я зовсім. Чоловіки відразу замовкли - дивилися на мене.

- Вирішувати прекрасній дамі, - першим «прийшов до тями» Джейк. - Як там? Наче рукавичку треба кинути… У вас є у продажу? – обернувся до тремтячих, як осинові листки, продавчинь. Вони одночасно замотали головами.

- Іди звідси, - промовила я.

- Бажання дами - закон, коли його виконання нічого не змінює, - він кивнув своїм, і ті відійшли від мене з Артуром і наших охоронців, що чекали розпоряджень. Але він мовчав. Стояв, навіть трохи на мене навалюючись, але питання про самопочуття застрягло у горлі. Не час. - Побачимося на балу, - широко посміхнувся, і вони швидко пішли. Декілька секунд і залишилися тільки ми.

- Я вибачаюсь за те, що трапилося, - сказала я дівчатам. Краєм ока помітила кількох чоловіків у формі охорони торгового центру – як вчасно, однак, і за ними досить молодий чоловік у діловому костюмі. Менеджер цього бутіка, чи що?

  - Олеже, - тихо звернулася до добряче пом'ятого начальника моєї охорони, - займіться самі або доручіть комусь - потрібно вилучити записи камер, якщо вони є. Також за все це заплатити, - обвела поглядом погром, - і фінансово мотивувати співробітників забути про побачене. Я можу розраховувати на вас?

- Звичайно, - уникаючи зустрічатись поглядом з Артуром, промовив чоловік.

- Дякую, - ніби тільки зараз побачила, що стою в тій же довбаній розстебнутій сукні. Добре, хоч нічого зайвого не видно. Обійшовши чоловіків, повернулася в примірочну переодягтися. Руки стали такими неслухняними, що речі просто випадали з них.

- Давай я, - промовив Артур, що зайшов. Допоміг мені натягнути речі – ледве торкаючись і пильно спостерігаючи за реакцією. Я сама потім обійняла його. За відчуттями здавалося, що в моїх руках гранітна статуя, а не жива людина.

- Вибач, - стільки розпачу в одному короткому слові. Серце лещатами стислося, але я взяла себе в руки. Нам треба йти і якнайшвидше.

- Ходімо, - потягла його за руку. Ми покинули торговий центр – на щастя, не під поглядами цікавих роззяв, які вештаються зазвичай менш дорогими місцями, і шлях додому подолали в мовчанні. Воно з боку Артура було промовистіше за будь-які слова. Знову, попри все, він припускав найгірше. Але навіть зараз, крізь сум'яття всередині я ясно усвідомлювала - там, у залі магазину я збрехала, сказавши, що Джейк більше нічого не означає, але не так, як, очевидно, думав зараз Артур.