Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
*Алекс
Через 15 хвилин з темного коридору нарешті вийшов чоловік у білому халаті. Я одразу підвівся на ноги й побіг в його бік.
— Ви родич Ксенії Грей? — запитав він. Я схвально кивнув. — Їй вже краще. Думаю, що ви можете побачитись.
— Док, що з нею? Це щось серйозне? Чому вона так різко знепритомніла? — Лікар чомусь дивно усміхнувся. — Думаю, що відповіді на всі ці питання дасть вам місіс Грей. Можу сказати лише одне — зараз їй не можна нервувати.
— Гаразд, дякую. Де вона зараз?
— У моєму кабінеті. Ідіть прямо по коридору та поверніть наліво. — Я потиснув йому руку і вдячно кивнув.
Вже через декілька секунд я стояв навпроти кабінету дока. Мені стало краще, коли я дізнався, що Ксенія почувається нормально. Проте, я все одно хвилювався, тому важко видихнув і таки зайшов всередину.
— Мам... — Я швидко підбіг до Ксенії та міцно її обійняв. Прокляття! Я ж міг більше ніколи не побачити її, не почути її заразний сміх, не отримати її цінних порад та підтримки. Я знову міг залишитися сам зі своїм болем у серці...
— Алексе, мій дорогий. Ти назвав мене мамою. — Я підняв очі й помітив, що вона плаче. Я схвально кивнув і ще сильніше обійняв маму. Ця жінка вже давно стала мені рідною та дорогою людиною, яку я до біса сильно боюсь втратити. — Не переймайся, зі мною все гаразд. Вибач, що налякала тебе.
— Що з тобою? Лікар нічого не розповів мені. — Вона ж не могла знепритомніти просто так! Має ж бути якесь логічне пояснення усьому цьому.
Ксенія запхала руку в кишеню свого піджака й дістала звідти тест на вагітність. На ньому було дві червоні смужки. Я відкрив рота від здивування.
— Це те, що я думаю? — перепитав я. Можливо, через стрес це мені вже щось привиджується.
— Так. Я вагітна, — тихо промовила Ксенія. — Коли лікар мені сказав це, то я навіть не повірила. Ми з твоїм батьком не говорили про це. Тим паче, що в нас вже є ви з Мією... У нас вже двоє дорослих дітей, в яких можливо й самих скоро з'являться малюки, а тут ми... Як ти думаєш, якою буде реакція твого батька? Я так хвилююсь. — Ксенія опустила плечі й закрила очі, стискаючи в руках тест. — Проте, я дуже рада. Діти — це таке щастя, — додала вона. Я підійшов до стола на якому стояв графин з водою і налив собі трохи прозорої рідини в склянку. Коли я випив весь її вміст, то знову повернувся на крісло, що було навпроти Ксенії.
— Що ж... Почнемо з самого початку. По-перше, не хвилюйся. Лікар сказав, що тобі потрібен спокій. Тим паче, що це може нашкодити дитині. По-друге, ми з Мією поки не думали над дітьми. Не думаю, що це трапиться скоро. По-третє, я думаю, що батько зрадіє, бо він дуже сильно любить тебе, — швидко протараторив я.
— Алексе, а яка твоя думка щодо цього? Ти ображений на мене? — Ксенія поставила руку мені на плече і я легко посміхнувся їй.
— Ні. Я просто спантеличений. Це було доволі неочікувано й мені потрібен час, щоб "переварити" цю новину. Проте, я справді дуже радий. — Я опустив очі на живіт Ксенії. Зараз він здавався мені плоским. Невже там є ще одне крихітне життя? Я не міг в це повірити. — Можна?
— Так. — Мама посміхнулась мені й взяла мою руку у свою та приклала до живота.
— Цікаво, це дівчинка чи хлопчик? Я завжди хотів молодшого братика, — висловив свої думки в голос. Ксенія голосно засміялась і я разом з нею.
— Не знаю. Дуже маленький термін, щоб з'ясувати це. Проте, я теж думаю, що це хлопчик.
Мій телефон почав вібрувати в кишені. Прокляття! Я ж мав бути в університеті на парах. Я дістав гаджет з кишені й почесав потилицю.
— Це Мія, — промовив я до Ксенії.
— Не кажи їй поки нічого. Хочу зробити їй та Гарольду сюрприз, — попросила вона.
— Так, звісно. — Я прийняв виклик.
— Алексе, де ти? Пара вже давно почалась? Щось трапилось? — почув я, по той бік трубки.
— Ми з твоєю мамою трохи затримались в ректора. Я скоро буду.
— Гаразд, поквапся, — тихо прошепотіла моя дівчина, завершуючи виклик.
Ксенія підвелась зі стільця і взяла якісь документи зі стола лікаря.
— Я викличу таксі й поїду додому, — промовила вона, коли ми вже вийшли з кабінету.
— Можливо тебе підвести?
— Ні, дорогий. Тобі потрібно в університет. Я сама доберусь, — турботливо промовила Ксенія.
— Гаразд, — погодився я. — Як забажаєш. Будь обережною, мам. — Ксенія підійшла ближче й поцілувала мене в лоба.
— Мабуть, я найщасливіша мама на планеті. Сьогодні в мене з'явилось аж двоє дітей. Алексе, ти завжди будеш для мене рідним. Мій веселий та добрий хлопчик з великим серцем. Я вдячна долі за те, що подарувала мені таких прекрасних дітей. — Я витер одиноку сльозу, яка покотилась по моїх щоках. Мені так не вистачало материнської любові весь цей час. Я теж відчував себе на сьомому небі від щастя через те, що доля подарувала мені цю прекрасну людину.
— Я не розчарую тебе, мам. Ти будеш пишатись мною. — Я обійняв Ксенію та обережно покружляв її навколо своєї осі.
— Я в цьому навіть не сумніваюсь...
— Алексе, де тебе носило? — запитала Мія, коли ми вже виходили з аудиторії.
Під час пари в неї не було можливості влаштувати мені допит. Зараз же вона згорала від цікавості, а я відчував себе доволі розгубленим, бо не знав що сказати своїй дівчині. Ксенія попросила зберегти її таємницю і я це зроблю, але як викрутитися від Мії?
— Ходімо в їдальню. Я там все тобі розповім, — промовив я. Мія схвально кивнула на мою пропозицію. Я з полегшенням видихнув, бо в мене з'явилось декілька хвилин, щоб подумати.
Я купив нам два лате та американське печиво, яке дуже сильно любимо ми з Мією. Вона вдячно взяла свій паперовий стаканчик і надпила трохи напою. На її губах залишились сліди від вершків і це викликало в мене усмішку. Я нахилився і поцілував її в кутики губ.
— Так краще, — промовив я, повертаючись на своє місце.
— То які в тебе справи з моєю мамою? Ви такі дивні з самого ранку, нічого мені не розповідаєте... — Мія прискіпливо глянула на мене, розмішуючи залишки карамелі у своєму напої.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд», після закриття браузера.