Читати книгу - "Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд"

Крістоф

І вона погодилася. Вона навіть не міркувала... Того ж вечора, ми пішли з Софі в клуб, в якому вона мріяла побувати. Я теж жодного разу там не був. А взагалі... Продовжувати вештатися по клубах необхідності немає. Я більше не медійна персона, яка має тусоватися і підтримувати з кимось відносини. Більше не хочу так відпочивати. Місце чемне, але спогади пробуджує огидні тільки тому, що це нічний клуб. Скільки я відвідав таких, і навіть гірших? Скільки жінок я відтрахав в туалетах цих клубів? Скільки, взагалі, на вулиці поряд з ними, або в машині?.. Мені гидко від минулого, і я нічого не скажу Софі вже тільки через це – я не можу казати про це вголос, не хочу це оживляти, не хочу ніколи торкатися цієї теми... Моїм найкращим щастям могла б стати амнезія рівно до того моменту, як я побачив Софі на пляжі. Все, що було до цього мені не потрібно. Заберіть на смітник і підпаліть цей мотлох, заради Бога. 

– Тобі тут не подобається? - моя цукерочка виглядала дуже милою з високою неохайною зачіскою і пасмами волосся біля обличчя. Маленька чорна сукня в горошок... Пронизливі темні очі, наче шматочки вугілля. Софі ніби моя лялька, яку я маю берегти від довкілля в себе за пазухою. Вона занадто крихка, маленька і тендітна. 

– Не хочу тобі брехати... Я вже виріс з таких закладів і не отримую задоволення від подібного дозвілля. Відчуваю себе пустим, - м'яко відповів Софі, щоб не образити.

– Якщо чесно... Я сама зараз не розумію, навіщо так хотіла потрапити сюди. Клуб як клуб... В кав'ярні мсьє Моро набагато затишніше, і спілкуватися приємніше, - ніжно посміхнулася дівчинка, але в мою голову постукали ревнощі. 

– Тому що там працює Поль? - вкрадливо спитав, крізь зуби.

Софі кумедно закотила очі, і я відчув легке збудження від її емоцій. Я не приймав ліки вдруге за день... Можливо, щось і вийде вночі.

– Ти можеш ревнувати, якщо хочеш, але Поль родзиночка цього місця. Нікуди від того не подінешся, - вона мене випробує. 

– І тому ти пішла з ним на побачення? - я намагався бути саркастичним, але голос виходив ображеним і жалюгідним, наче я змушую її виправдовуватися. Але Софі виглядала задоволеною від моїх питань.

– Ні. Я пішла, бо хотіла відволіктися від думок про свого боса, але, натомість, Поль навмисно притягнув мене до твого ресторану. Він наш Купідон. Не ображайся на нього, - Софі потягнулася до мене, і легко поцілувала, трохи прикусивши губу. Я втрачаю голову від її грайливості.

– Ну все, досить про нього. Ми маємо дізнатися один про одного більше. Наприклад... Ти займалася арабськими танцями? - дуже поверхневе питання, але це перше, про що я подумав.

– Так... Недовго. Поки була закохана в мароканця.

Дідько. Знову вона змушує мене ревнувати. Не хочу думати, що вона кохала, або може закохатися в когось іншого.

– Тобто, мені треба бути дуже обережним, щоб не натрапити на розповідь про інших чоловіків... Зрозуміло, - нервово посміхнувся я. – Ти жертовна, так?

– В сенсі? 

– Закохалася в мароканця, і заради нього вивчила танці живота. Це ж не тому що ти так хотіла. Ти прагнула потішити його своїми здібностями та цікавістю до його культури. 

– Так... Мабуть. Я завжди намагаюся стрибнути вище голови, але потім розумію, що набридла. Навіть зараз... - зам'ялася Софі. Тільки б не сказала, що хоче бути жертовною зі мною. – Мені здається, що я хочу бути лікарем.

– Ні, Софі, - роздратовано гримнув я, вмить засмутивши дівчинку. – В тебе є власні мрії. Ніколи не забувай про себе, як би сильно ти не була закохана. 

– А якщо це буде правильніше?

– Стати лікарем заради мене? Звісно ж це не правильно.

– Чому обов'язково заради тебе? - цокнула Софі. Ну звісно ж, Кріс. Спустись на землю зі своїм егоцентризмом.

– Хіба ти думала про це до того, як ми зустрілися?

– Думала... Коли була жива бабуся, - опустила вона погляд.

– Тоді заради бабусі, зараз заради мене. Зроби вибір заради себе. Тобі ж потім доведеться працювати, не отримуючи задоволення від нецікавої справи.

– Не знаю, чи вийде в мене переналаштуватися, бо я не можу тепер думати про інші професії, а вступати треба якомога швидше. Я і так вже проґавила вступ до туристичного...

Мої очі поповзли на чоло. Чорт забирай! Я все одно зіпсував їй життя.

– Що? Ти накопичувала гроші, працювала на мене заради вступу, і тепер просто про це забула? - моє питання прозвучало надто зневажливо, і змусило дівчинку стиснутися в маленьку беззахисну грудочку. 

– Це моє життя, і я маю право на помилки, - тихенько виправдалася вона, і я важко зітхнув. Я не ставив за мету образити її.

– Софі, - я придвинувся до неї на дивані, і потягнув до себе на коліна. – Я не сварю тебе, просто переймаюся, що через мене твоє життя перетворюється в безлад. Не хочу, щоб ти втратила себе і шанс на успішне майбутнє.

– Я не втрачаю себе, - хитнула головою Софі, нарешті посміхнувшись, і торкнулася долонею моєї щоки. – Це і є я. Мінлива, імпульсивна, але щира і справжня. А ти... Ти давно відкрив ресторан? 

– Майже одразу, як переїхав почав все робити для цього. Треба було якнайшвидше вкласти гроші, щоб я їх не витратив на якусь порожнечу. Виникали складнощі, але все ж таки все вийшло.

– Зрозуміло.

Софі чемно кивнула, і продовжила пити коктейль. Вона така тактовна, що зовсім не цікавиться моїм минулим, і я не розумів її мотивацію. Це ввічливість, байдужість, або просто вона про це не думала? Або не хоче випадково почути про моїх колишніх? Для мене такий розклад дуже зручний, але все одно... Не розумію, і це мене бентежить.

– Навіть не спитаєш, звідки в мене було стільки грошей? - я вже сам наривався на відвертість.

– Навіщо мені ця інформація? Заробив, або ж в тебе заможні батьки, - дівчинка знизала плечима, наче це так елементарно. – Мене більше цікавить, звідки ти вмієш готувати? Ще й так професійно.

– Колись мріяв стати кухарем, вчився, і навіть працював в ресторані, але потім все якось пішло шкереберть. Довелося піти в іншу сферу. А зараз... Мене вистачило тільки на адміністрування, без приготування їжі. Але для тебе можу виконати будь-яке замовлення.