Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Правила гри. Частина друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Правила гри. Частина друга"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Правила гри. Частина друга" автора Володимир Арєнєв. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50
Перейти на сторінку:
Решта… як завжди: радощів та скорботи приблизно навпіл. А ви, напевне, чекали неодмінно якихось пригод, битв та інтриг? — оповідач усміхнувся. — По суті, так було. Тим, хто залишився при дворі, вистачило й інтриг, і битв, а, наприклад, на долю Вільних Клинків випало достатньо того, що ви б назвали пригодами. Але про це я не розповідатиму. По-перше, бо це не стосується Кріни, а по-друге, тому що у кожної історії має бути кінець. Знаєте, тут ситуація схожа на споживання їжі: треба з’їсти стільки, скільки вимагає організм. Звичайно, якщо страва смачна, хочеться поїсти ще. Але тоді замість задоволення від їжі приходить перенасичення. Так і з оповіддю — головне вчасно зупинитись.

— Отже, панове, — закінчив він, підводячись, — дякую за увагу. Запрошую всіх за годину до Великої зали — дирекція готелю «Остання вежа» влаштовує прощальну вечерю. А завтра вранці приїде автобус.

Пани сприймачі залишали кімнатку. Я навмисне затримався. Пан Мугід обіцяв мені розмову.

— Сподіваюся, молодий чоловіче, ви надасте мені, так би мовити, право бути першим, — пожартував пан Чраген.

Я знизав плечима:

— Як вам завгодно.

— Ми поговоримо після вечері, — пообіцяв мені Мугід.

Я кивнув і залишив їх.

…Якось сама по собі втихомирилася та напружена атмосфера, що панувала у готелі майже із самого початку оповідей. Чи на нас подіяло те, що вхід тепер вільний, чи завершення сеансів, — але за вечерею ми жваво та привітно розмовляли, ділились враженнями. Незворушний зазвичай пан Мугід кілька разів усміхнувся і намагався жартувати — і йому вдавалося.

Після вечері довго не хотіли розходитися, але зрештою навіть Данкен визнав, що, мабуть, досить пізно. Разом із паном Шальганом вони пішли, голосно обговорюючи роль, котру зіграла в історії Ашедгуну захоплена в Кріні катапульта.

Нарешті я залишився сам. Замислено розглядаючи танок вогняних відблисків на якомусь гобелені, чекав.

Пан Мугід зайшов нечутно. Він перетнув залу і сів навпроти.

— Що ж, розпочнемо?

Я кивнув.

— Над чим ви розмірковуєте, пане Нулкере?

— Намагаюся підшукати першу фразу для нашої розмови, але всі видаються надто банальними. Похвалити вас за майстерне володіння метальними ножами? Запитати, чому не продовжили тих нотаток? Чи — чому дозволили дізнатися про те, про що я дізнався?

— На це якраз ви мали право, — зауважив він. — Оскільки я майже з самого початку вирішив використовувати — і використовував вас — у власних інтересах.

— От, зрозумів! — недоладно виголосив я. — От що не дає мені спокою. Як вам вдалося змінити обличчя? У оповідях ви — безволосий, а зараз…

Ув-Дайгрейс усміхнувся:

— Це не велика дивина. На таке нині здатен кожен, хто має трохи грошенят. Парик, пластичні операції тощо. Хоча я користувався іншими засобами.

— А що Чраген, він також здогадався?

— Уявіть, так. І пообіцяв від імені всіх суурів не чіпати оповідачів.

Я хмикнув:

— Цікаво, як він це собі уявляє?

— Повірте, є різні шляхи, — вимовив Бог Війни. — Зрештою, зараз ми не такі вже й могутні, якими були колись.

— Але ж можете оповідати.

— Можемо. Навіть іноді — як у вашому випадку — неочікувано пробуджуємо у сприймачів те, чого вже давно позбавлені всі люди.

— Робите нас на добу феноменоносіями.

— Звучить не зовсім правильно. Це ви стаєте, а не ми робимо. Оскільки, повторюю, це відбувається нецілеспрямовано, спонтанно, хоча ми і є причиною таких проявів. Усе залежить від особистої схильності людини і стану оповідача.

— Тобто Бога.

— Тобто одного із Других.

— А я, виходить, виявився найпіддатливішим для вашого впливу?

— Швидше, самим підходящим. Тут мене й охопила спокуса. Я бачив, що є мала, крихітна можливість змінити минуле. Якась частина мене противилася цьому, але принада виявилася занадто сильною. Я відмінив виклик рятівників і почав чекати.

— І змусили мене втекти, — підсумував я.

— Ні, на цей крок ви пішли самостійно. Одначе я вирішив, що ви самі допомагаєте мені цим. Між нами вже існував певний тонкий невидимий зв’язок, тому я знав, де ви знаходитеся. І мені вдалося оповідати просто туди, у тунель.

— А потім?

— А потім ви помінялися з Пресвітлим Талігхілом тілами. Такого я, зізнатися, не очікував. Але це зробило завдання простішим. Пресвітлий повернув ваше тіло у вежу, а я поміняв ваші свідомості місцями. І в цей час зробив спробу переконати його… ну, ви чули.

— Так, але як вам вдалося протистояти самому собі? І забути потім?..

Ув-Дайгрейс похитав головою:

— Повірте, це було нелегко. Але якби ми, Другі, не мали можливості свідомо викидати з пам’яті дещо з подій, котрі відбулися з нами, ми б, напевне, збожеволіли, — даруйте за каламбур. Отже, я просто наказав собі забути про цей епізод. Знав, що так треба. Інакше протиріччя просто розірвали б цю реальність.

До речі, про реальність. Ви не перший — та вам це, мабуть, відомо — хто намагається через оповіді роздобути правила та суть махтасу. Ця фірма з виробництва іграшок… — він похитав головою. — Я заважав засланим нею людям різними засобами. Повірте, хоч я й значно слабший, ніж був колись, мені вистачає сил на подібні дрібниці. Але вам, Нулкере, я скажу правду. Зрештою, ви знаєте досить багато, аби приховувати від вас такі незначні подробиці, — він посміхнувся. — Махтас — не просто гра, в котру слід грати Богам і не слід — людям. Коли в махтас грають такі могутні створіння, як Другі, вони несвідомо (чи свідомо) впливають на реальність. Чи — створюють нову, ігрову. Це дуже небезпечно. І скажу вам, приблизно ті самі результати можна отримати, якщо залучити до гри велику кількість людей. Ви ж пам’ятаєте мої нотатки? Люди також здатні змінювати реальність, тільки для цього їм необхідні спільні зусилля. Тепер зрозуміло, чому я кожен раз ставав не заваді вашим колегам?

Я скривився:

— Зрозуміло.

— Ходімо, — Ув-Дайгрейс підвівся, я теж, ще не знаючи, куди він збирається мене вести.

Ми залишили Велику залу і спустилися на перший поверх, де Бог Війни відкинув знайомий гобелен та відчинив двері:

— Заходьте.

Всередині, певна річ, було темно, тому я завмер на порозі:

— Уб’єте мене і залишите тут тіло?

Мабуть, у моєму голосі прозвучала не лише іронія, та Ув-Дайгрейс зробив вигляд, наче не помітив цього.

— Ідея, загалом, непогана. Шкода, що ви раніше мені не підказали. Тепер у мене дещо інші плани.

Він залишив двері відчиненими, аби світло електричних смолоскипів проникало до зали, де ми перебували. Тепер Бог Війни прямував до дверей із перехрещеними мечем та блискавицею.

— Сміливіше, — підбадьорив він мене. — Чи хочете змусити старого тягти ваше мертве тіло аж у самісінький коридор?

Я вклонився з усією можливою галантністю:

1 ... 49 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правила гри. Частина друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правила гри. Частина друга"