Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

  — Чого завмерла на місці, жити не хочеш?

Яна зовсім не чула Владислава, її погляд лише зараз помітив розкриту пащу чудовиська, що насувалося на неї. Вона виразно бачила його гострі білі ікла, що з кожною секундою ставали ближче і ближче.

— Не сьогодні, Грегоріусе, вона мені потрібна живою! — на губах Роріксона з'явилася самовдоволена усмішка.

Схопивши в останній момент перевертня за хвіст, він повторив кидок. Кожна секунда була подібна до вічності, а все, що відбувалося, змінювалося розмитими картинками без чіткого контуру для Левіної. Схопив міцно Яну, Владислав однією рукою акуратно її обійняв закриваючи собою, в іншій руці він вже тримав величезного списа, випромінюючи зелене світло. Як тільки перевертень піднявся, не витрачаючи часу, Роріксон запустив у нього списа. Чудовисько спритно ухилилося.

— Я вдруге на це не попадуся. Це ще не кінець! Владиславе, сьогодні була тільки розминка, і якщо не я, то одне з твоїх випущених друзів обов'язково прийдуть як за тобою, так і за цією дівкою. Це питання часу! Ах, так... вона пахне зовсім як Івар. Історія знову повторюється, чи не так? Ха-ха-ха, — радісно зареготало чудовисько.

Перевертень скочив на стіну, швидко деручись до величезного віражного вікна на стіні, наче ящірка, для якої не існувала правил гравітації. Без труднощів він розбив вікно. Насамкінець чудовисько обдарувало Роріксона усмішкою, а після зник.

Яна продовжувала міцно притискатися до тіла свого рятівника. Владислав відчував, як пекло його плече, як кров просочила частину сорочки, але він не міг зрушити з місця навіть на міліметр. Тендітне жіноче тіло, яке вчепилося руками в нього, міцно обіймаючи, і тремтячи від страху, змусило серце напівкровки пропустити кілька гучних ударів, що луною пролетіли у вухах.

Владислав не знав, що відчуває конкретно, але він знав одне точно, йому не хотілося відпускати смертну дівчину з обіймів.

— Вибач, я не хотів, щоб ти щось подібне знову пережила... але тобі не уникнути тієї долі. Доки в тебе підвіска подібні монстри тебе переслідуватимуть і руйнуватимуть все, що тобі дороге.

— А ти? — Яна підняла голову, щоб подивитися прямо в очі сутінкового мисливця.

— А що я?

— Ти також монстр, який мене переслідуватиме доки не отримає жадане?

Роріксон витримує хвилину мовчанку, дивлячись прямо в очі Яни.

—... так, — відводячи погляд, ледь чутно промовив він правдиву відповідь.

«Ти навіть не уявляєш на скільки я гірший за тих монстрів, що тебе переслідують!» — промайнуло в голові Владислава.

— Твоя рана!

Зойкнула Яна, коли відчула на руках кров. Вона не знала для себе чітко, хто був для неї Владислав – рятівником, або тим, хто стане початком її загибелі. Єдине в чому вона була впевнена точно так це те, що  новому знайомому потрібна була медична допомога, і друге, Владислав погано впливав на її вразливе серце. Від Владислава віяло небезпекою і одночасно в ньому було щось таке, що змушувало Яну йти за ним й вірити всім його словам.