Читати книгу - "Досить Катрін"

— Тільки Рой, — відповіла Голліс. — І ти не повинна нікому говорити. Ми зможемо протриматися у такому стані, як зараз, щонайменше років п’ять, і саме так ми й вчинимо. А я тим часом працюватиму, як проклята, щоб знайти інші способи заробити гроші.

Ліндсі обняла матір за талію і припала обличчям їй до грудей.

— П’ять років — це довго, мам, — сказала вона.

— І так, і ні, — відповіла Голліс, гладячи її по голові. — І так, і ні. Але це не твоя боротьба, а моя. Мені шкода, сонечко. Я знаю, що була надто заклопотана як для матері.

І це, на відміну від ЩОКової зради, була справжня таємниця, подумав Колін. Людям не сподобалося б, якби вони довідались, що три чверті зроблених ними шнурків для тампонів закопують у землю або що їхня зарплата не має стосунку до прибутковості виробництва, а радше є проявом співчуття власниці.

Голліс із Ліндсі поверталися додому разом, залишивши Коліна з Гассаном самих у Чортопхайці. Вони від’їхали від Мемфіса не більш як на вісім кілометрів, коли Гассан сказав:

— Я бачив, гм, сліпуче світло духовного пробудження.

Колін зиркнув на нього:

— Ти про що?

— Дивись на дорогу, кафіре. Це почалося кілька вечорів тому, в будинку для літніх людей, коли ти назвав мене паном Дотепником, бо я хотів уникнути страждання.

— Поза сумінвом, — сказав Колін.

— Так, ну, це лайно собаче, і я знав, що це лайно, але почав думати, чому власне, я пан Дотепник, і не знаходив відповіді. Але потім, оце зараз, я замислився над тим, що робить Голліс. Вона витрачає весь свій час і гроші заради того, щоб зберегти людям робочі місця. Вона щось робить.

— Ну, так, — невпевнено відповів Колін.

— А я — нероба. Я лінивий, але я хороший у тому, що не треба робити. Я ніколи не пив і не вживав наркоту, не бавився з дівчатами, нікого не бив і нічого не вкрав. Я завжди дотримувався цих правил, хоча цього літа дещо гірше — тут, роблячи все оте, я почувався дивно й неправильно, і я щасливий, що можу знову не робити це. Але я ніколи не був активним. Я ніколи не зробив нічого, щоб комусь допомогти. Навіть в релігії, коли треба щось робити, я не роблю. Я не роблю закят.[84] Я не дотримуюсь Рамадану. Я цілковитий нероба. Я лише лигаю їжу, воду і гроші, а натомість тільки: «Агов, у мене добре виходить не робити! Погляньте, скільки поганого я не роблю! А ще я неабиякий дотепник!»

Гассан замовк. Колін зиркнув на нього — той цмулив із бляшанки лимонад. Відчуваючи, що мусить щось сказати, Колін промовив:

— Це хороше духовне одкровення.

— Я ще не закінчив, довбню, просто попив лимонаду. Так от, бути дотепником — це спосіб нічого не робити. Сидіти собі й жартувати, бути паном Дотепником і просто глузувати з кожного, хто намагається щось робити.

З тебе, коли ти намагаєшся знайти собі нову Катріну, з Голліс, яка засинає над робочими паперами щоночі. Або тоді, коли ти влучив у гніздо шершнів, а я кепкував із тебе, хоч сам взагалі не стріляв. Значить, так. Я збираюся почати щось робити.

Гассан зробив останній ковток, зім’яв бляшанку і кинув собі під ноги.

— О, диви’, я щойно зробив дещо, — зауважив він. — Зазвичай я просто кидаю цю хрінь на заднє сидіння, щоб не бачити, а тобі доводиться прибирати її перед наступним побаченням із черговою Катріною. Але зараз я поклав бляшанку тут, щоб пам’ятати і забрати з собою, коли доїдемо до Рожевого маєтку. Боже, я такий гордий, хтось має видати мені Медаль пошани конгресу.

Колін засміявся:

— Ти й досі дотепний. І ти починаєш щось робити. Ти записався до коледжу.

— Так, записався. Хоча… Коли вже я збираюсь на всі сто стати справжнім робом, то мусив би, мабуть, записатись на три курси, — удавано похмуро зауважив Гассан. — Життя важке, кафіре.

(дев'ятнадцять)

Ліндсі з Голліс приїхали додому раніше, бо Колін із Гассаном ще заїхали в Hardee's по «гігантський бургер». У вітальні Рожевого маєтку їх зустріла Голліс:

— Ліндсі пішла ночувати до своєї подруги Дженет. Вона була доволі пригнічена дорогою додому. Через хлопця, мабуть.

Гассан кивнув і всівся поряд із нею на диван. Колін почав напружено думати. Він зрозумів, що мусить якнайшвидше знайти спосіб вислизнути з будинку, не викликаючи підозри.

— Я можу вам чимось допомогти? — запитав Гассан, і Голліс просяяла:

— Так, звісно. Ми можемо разом влаштувати брейнстормінг, хоч цілу ніч, якщо маєш час.

— Круто, — відповів Гассан.

Колін злегка кашлянув і заговорив швидко:

— Я піду на якийсь час. Хочу вибратися на ніч на природу. Можливо, я передумаю й повернуся спати в машину, але хочеться спробувати.

— Що?! — запитав Гассан, не ймучи віри почутому.

— На природу.

— З вепрами, шершнями, ЩОКами та рештою?

— Так, на природу, — підтвердив Колін, намагаючись послати Гассанові надзвичайно значущий погляд.

Той якусь мить витріщався на нього, не розуміючи, а тоді зробив великі очі й сказав:

— Ну, а я залишуся вдома. Ви ж знаєте, я домосида.

— Будь на зв’язку, — напучувала Коліна Голліс. — Ти маєш намет?

— Ні, та на дворі тепло, я візьму спальник, якщо можна.

І перш ніж Голліс встигла щось заперечити, Колін побіг нагору, перестрибуючи через сходинки, згріб свої речі й майнув на вулицю.

Був ранній вечір — поля мріли в рожевому мареві. Колін відчував, як серце прискорено б’ється у нього в грудях. Чи вона взагалі хоче його бачити? Він сприйняв «ночувати в Дженет» як натяк, а що коли це не так? Може, Ліндсі й справді ночувала в Дженет, хоч хто вона була, а це означало довгий похід намарно.

За п’ять хвилин Колін доїхав до загорожі в полі, де колись пасся коник Гобіт, переліз через неї й побіг через поле. Колін зазвичай не бігав, коли можна було обійтися ходою, але зараз не можна було. Утім, він пригальмував, коли почав підніматися вгору, освітлюючи собі шлях тонким тремтячим променем ліхтарика. Він тримав його прямо перед собою, продираючись крізь кущі, ліани та дерева. Товстий шар лісової падалиці тріщав під ногами, нагадуючи про те, куди ми всі йдемо. До насіння, у землю. Щоб прорости знову. І ця надія на «прорости знову» змусила його пришвидшити ходу. Попри те, що темрява згустилась так, що від